Клерикальний консерватизм єднає владу та опозицію

Г.С.

В сучасній Україні поширення клерикальних та різноманітних інших „моралізаторських” ідей та курсу на підтримання „традиційних цінностей” є системною політикою всіх фракцій правлячого класу. Такі ідеї активно підтримуються і провладними політиками з Партії Регіонів, і буржуазними опозиціонерами. Спробуємо провести аналіз клерикальних, моралізаторських та традиціоналістських законодавчих ініціатив, що вже є у парламенті.

Оплот православ`я

Почнемо з ініціатив народного депутата від Партії Регіонів, доктора юридичних наук та одного зі спікерів правлячої провладної більшості у Верховній Раді України, Юрія Мірошниченка. Цей захисник православ`я зареєстрував цілу низку законопроектів.

Перша ініціатива про яку піде мова — Проект Закону про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві 1074 від 12.12.2012.

Легку посмішку викликає пояснювальна записка до законопроекту:

У цивілізаційних процесах третього тисячоліття Український народ повинен посісти своє гідне місце. Провідні країни змінюють модель суспільного розвитку від орієнтації на отримання прибутку до гармонійного господарювання і підвищення ролі духовності в життєдіяльності суспільства. Орієнтація сучасної цивілізації на етичність та екологічність актуалізує пошуки духовних першооснов. У православ’ї історичним символом єднання духовної і світської влади в інтересах народу є церква Богородиці (Десятинна).

В Києві була проголошена проповідь Апостола Андрія Первозванного, яка стала фундаментом православного духу як стрижня у вихованні нових поколінь. І саме з Києва Апостольська благодать почала розповсюджуватись територією сучасних України, Росії й Білорусі.

Протягом десяти століть церква Богородиці (Десятинна) є незмінним символом незламної віри Українського народу. За волею Всевишнього цей символ є духовним надбанням та історичною пам’яткою України і всього християнства.

Руїни, які ми бачимо сьогодні, не можуть бути живим символом первородства та слугувати дороговказом для майбутніх поколінь. Храм, що символізує найважливіший переломний момент в нашій історії, не повинен залишатися Руїною, він має бути відроджений та стати Світлим дороговказом для Українського народу, його духу, волі і сили.

Реально смішно коли представник партії найкрупнішої промислово-фінансової буржуазії веде мову про переоріентацію з цілей отримання прибутку на розвиток духовності, але ще кумедніше в офіційному документі виглядають посилання на Бога чи легендарні події.

Сам текст законопроекту містить наступні цікавинки:

„…усвідомлюючи, відображення в цьому Храмі символічного акту єднання духовної і світської влади в інтересах народу…”

Ось вона, справжня Візантійська симфонія влад! Справа Віктора та Петра Ющенків, що пропагували цей феодально-монархічний маразм живе і перемагає!

„Стаття  1.  Визнати право православної церкви на поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент протиправної експропріації церкви Богородиці (Десятинної), встановивши обов’язок держави в особі Кабінету Міністрів України забезпечити реалізацію зазначених прав.”

Вже перша стаття пропонованого законопроекту викликає як мінімум подив.

По-перше, не сказано навіть яка православна церква (яких в нашій країні багато і які відрізняються лише за назвами та бізнес-потужностями) отримає „поновлення її майнових прав”.

По-друге, схоже, що доктор юридичних наук забув про ст.35 Конституції України, яка встановлює що „Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.” Тому виникає питання: чому держава щось винна якійсь там церкві?

Далі законопроект не менш цікавий:

„Стаття  2.  Створити Національний архітектурно-історичний, духовно-символічний, православний комплекс із відродженням унікального Символу православ’я – церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві (далі – Національний православний комплекс).

1. Спроектувати і збудувати Національний православний комплекс на території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира – дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви».

2. Завершити археологічні дослідження, провести консервацію та сучасну музеєфікацію залишків фундаментів церкви Богородиці (Десятинної), збудувавши з урахуванням вимог ЮНЕСКО, європейського і світового досвіду Національний музей древнього храму та православної культури в стилобатній частині головної споруди Національного православного комплексу.

3. Відродити унікальний Символ православ’я – церкву Богородиці (Десятинної), збудувавши новий Храм на стилобатній частині головної споруди Національного православного комплексу.

4. Створити на території Національного православного комплексу Духовно просвітницький центр православної культури, передбачивши в його складі навчальний заклад та бібліотеку.

5. Передбачити в межах Національного православного комплексу можливість відправлення релігійних потреб, функціонування монастиря, екскурсійного відвідування та проведення протокольних заходів.

Стаття  3.  Завершити відродження унікального Символу православ’я – церкви Богородиці (Десятинної) та створення Національного православного комплексу до 1000-річчя вшанування Успіння святого рівноапостольного князя Володимира у 2015 році.”

Не треба бути експертом з будівництва, щоб зрозуміти те, що на реалізацію даного задуму буде витрачено величезні суми. Суми наших з Вами податків, що зараз держава намагається збирати якнайжорсткіше та у якомога більших кількостях. І пропонується подібна ініціатива з будівництва в той час, коли дитячі будинки та лікарні не отримують гідного фінансування з тих самих податків. Але це нікого не зупиняє.

„передбачити у проектах державного бюджету на 2014 і 2015 роки кошти, необхідні для створення Національного православного комплексу, подати пропозиції щодо внесення відповідних змін до Державного бюджету України на 2013 рік;” – пише Мірошниченко.

Суми не вказані, але не сумніваємося в великій кількості нуликів.

Ну звичайно, навіщо, наприклад, рятувати хворих, краще відспівати їх у новому „унікальному символі православ`я”. На цьому ще й заробити можна буде будівельним фіомам близьким до урядової більшості.

Прикінцеві положення законопроекту містять наступне:

„Провести під час другої сесії Верховної Ради України сьомого скликання парламентські слухання “Православна культура як джерело державного будівництва в Україні”.”

Подібні формулювання, що виходять від неостанньої людини у владних колах, як наприклад, поіменування православної культури джерелом державного будівництва в Україні вже де-факто роблять православну ідеологію напівофіційною. До статусу офіційної тут вже залишається півкроку.

Хоча, певно, народний обранець має рацію – православна ідеологія та українська держава як два бізнес-проекти мають багато чого спільного і  одне може стати джерелом іншого.

Церковні школи

Не менш кумедною є ще одна з ініціатив Юрія Мірошніченка, — Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади) 2051 від 18.01.2013.

Необхідність прийняття даного законопроекту обгрунтовується наступним чином:

„одним з шляхів реалізації конституційного права громадян на свободу віросповідання повинна бути законодавчо та інституційно забезпечена можливість віруючих батьків обирати для навчання своїх дітей той навчальний заклад, освітня програма якого включає не лише передбачені державними стандартами світські дисципліни, але й забезпечує релігійне та моральне виховання дітей.

Необхідність надання релігійним організаціям права засновувати навчальні заклади підтримується Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, про що ця організація неодноразово наголошувала у своїх зверненнях до Президента України, Прем’єр-міністра України, керівництва Верховної Ради України та лідерів депутатських фракцій.

Надання можливості релігійним організаціям створювати світські навчальні заклади, в яких поряд з викладанням навчальних дисциплін державного освітнього стандарту буде здійснюватись моральне виховання на основі релігійних цінностей, дозволить виростити в Україні не тільки освічених і свідомих, але й високоморальних і високодуховних громадян, що безумовно сприятиме духовному піднесенню і оздоровленню української нації.”

Також пояснювальна записка містить щиру турботу про підростаюче покоління:

„Запропоновані законодавчі зміни сприятимуть зміцненню моральних і духовних цінностей у підростаючих поколінь, прищепленню толерантного і гуманного відношення до інших, пропаганді здорового способу життя, а також дозволять запобігати руйнівному впливу алкоголізму, наркоманії, насилля і жорстокості, яким оточені в нинішній час підлітки та молодь.

Наслідком прийняття законопроекту стане зростання кількості дітей та молоді з високими моральними якостями і духовними цінностями, що загалом сприятиме оздоровленню і духовному відродженню українського суспільства.”

В самому тексті законопроекту знаходимо наступні норми:

“Потреба у навчальних закладах, заснованих релігійними організаціями, та їх мережа визначається органами управління відповідних релігійних організацій – засновників”.

“Релігійні організації, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, можуть бути засновниками (власниками) дошкільних навчальних закладів”.

“Релігійні організації, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, можуть бути засновниками (власниками) загальноосвітніх навчальних закладів”.

“Релігійні організації, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, можуть бути засновниками (власниками) вищих навчальних закладів”.

Цей закон відкриває шлях до клерикалізації освіти в Україні на всіх рівнях – дошкільної, середньої, вищої.

І хоч декларується добровільне навчання в подібних навчальних закладах ми можемо спрогнозувати, що буде, наприклад у невеличкому селі, де за браком фінансування буде закриту єдину звичайну загальноосвітню школу, натомість енергійні церковники запропонують свою альтернативу.

Не маємо сумніву, що в разі подібного розширення прав релігійних організацій, вони зможуть виростити „правильних” молодих громадян, які будуть відповідати уявленням функціонерів Партії Регіонів про православну духовність та громадянську свідомість, простіше кажучи – навчать дітей бути мовчазними, покірними, платити податки та дякувати Богу в разі коли в них будуть відбирати останнє.

І знову хочеться процитувати ст.35 Конституції: „Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви”.

Шановний автор законопроекта, який має знатися на процедурі прийняття законів і не так давно захистив докторську дисертацію на тему “Конституційно-правове забезпечення народовладдя в Україні (теоретичний та практичний аспекти)” мав би знати, що прийняття подібного законопроекту фактично неможливе без внесення змін до Конституції України стосовно виключення норми про відокремлення школи від церкви. Мірошниченко готується міняти Конституцію?

Повернення власності церковникам

Далі розглянемо Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо повернення культових споруд релігійним громадам) 1161 від 25.12.2012.

Його було підготовано цілим колективом високодуховних законодавців, в числі яких вже названий Юрій Мірошниченко, а також інші депутати від Партії Регіонів, — Андрій Шипко, Віталій Хомутиннік, Сергій Буряк, Артем Пшонка (не дивно, що син Генерального прокурора раптово зацікавився питаннями моралі та духовності) та Дмитро Шенцев. Але найкумедніше те, що авторами законопроекту є також двоє представників КПУ – депутати Ольга Левченко та Олександр Голуб.

Читаємо мотиви подачі законопроекту:

„Метою законопроекту є законодавче врегулювання питань повернення культових споруд релігійним громадам шляхом виключення із Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, культових споруд, встановлення повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій стосовно надання Кабінетові Міністрів України права передавати у безоплатне користування або у власність релігійним організаціям об’єкти культурної спадщини національного значення, а місцевим державним адміністраціям – пам’ятки місцевого значення.”

В тексті законопроекту пропонується розширити повноваження Кабінету Міністрів стосовно:

“прийняття рішень стосовно передачі об’єктів культурної спадщини національного значення у безоплатне користування або у власність релігійним організаціям”.

Також:

„Кабінету Міністрів України у тримісячний строк вирішити відповідно до закону питання стосовно передачі у власність релігійній громаді чоловічого монастиря Почаївської Свято-Успенської Лаври Української Православної Церкви об’єктів, розташованих у Кременецькому районі Тернопільської області (без права відчуження та зміни властивостей переданих об’єктів):

– собор Успіння Пресвятої Богородиці (охоронний номер 672/1);

– собор Святої Трійці (охоронний номер 672/2);

– келії монастирські (охоронний номер 672/3);

– будинок архієрейський (охоронний номер 672/4);

– дзвіниця (охоронний номер 672/5);

– корпус надбрамний (охоронний номер 672/6).”

Тобто ми бачимо банальний дерибан суспільної власності під вивіскою підвищення духовності та ролі православ`я у суспільному житті. Адже даний законопроект – це не що інше як просто механізм безоплатної передачі майна у власність цілком конкретних груп осіб – релігійних громад. Ну і ніхто ж не сумнівається, що така зацікавленість аж восьми народних обранців викликана лише міркуваннями хрестового походу на бездуховність в Україні?

«Просвітництво»

Далі вже знайомий нам шановний Юрій Мірошниченко пропонує Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про культуру» (щодо просвітництва) 1167 від 25.12.2012, він не є напряму клерикальним, але знову грає на полі „моралі та духовності”.

В пояснювальній записці зазначено:

„Просвітництво як галузь пізнання та відповідна господарська діяльність здійснюється у відповідних організаційно-правових формах, має власний правовий простір на перетині (взаємозв’язку) норм законодавства про культуру, освіту, інформацію, цивільного, податкового законодавства тощо.

В Україні історично формою поширення знань понад формальний мінімум та поза державних та комунальних (інших відповідних їм організаційно-правових форм навчання), у тому числі у приватних закладах і шляхом безпосереднього поширення вчень та знань, виступало просвітництво, у тому числі у формі однойменного руху “Просвіта”. „

Законопроектом пропонується доповнити Закон України „Про культуру” наступною нормою:

„просвітництво – позашкільна освіта сфери культури, спрямована на створення умов для більш повного задоволення інтелектуальних і духовних потреб людини з пізнання національно-культурної спадщини, поширення інформації про духовні культурні цінності у цілісному культурному просторі України та їх вплив на рівень суспільної моралі, відродження та примноження інтелектуальних та духовних цінностей суспільства, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі духовного потенціалу народу.”.”

Знову ж таки, ми бачимо те, як держава воліє втручатися у життя кожно з нас та формування з індивідів „громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі духовного потенціалу народу”.

Захист діточок від страшних гомосексуалів

Відмітилися на полі відстоювання моральності і депутати з ВО „Свобода” – Ігор Мірошниченко та Олександр Мирний. Ними було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо недопущення усиновлення українських громадян особами, які перебувають в одностатевих шлюбах) 2133 від 30.01.2013.

Депутати пояснюють свою ініціативу наступним чином:

„Останнім часом в Україні зустрічаються непоодинокі випадки  усиновлення українських дітей іноземцями з нетрадиційною сексуальною орієнтацією та особами, які перебувають в одностатевих шлюбах.

Діяльність держави, що  дозволяє в такий спосіб усиновлювати дітей, не лише не відповідає релігійним, традиційним та моральним засадам українського суспільства, а й призводить до порушення їх прав, оскільки  порушується природне  середовище виховання та становлення дитини. Наслідком таких дій є психічний розлад дитини, що тягне  за собою антисоціальні процеси в суспільстві.”

Сам законопроект містить такі положення:

„Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини не може бути визначено від батька, якщо останній є  іноземцем  чи особою без громадянства і перебуває в одностатевому шлюбі.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини не може бути визначено від матері, якщо остання є  іноземцем  чи особою без громадянства і перебуває в одностатевому шлюбі”

„Усиновлення дитини, яка є громадянином України, не може здійснюватися (без винятку родичів дитини) іноземцем, який перебуває  в  одностатевому  шлюбі.”

Можна скільки завгодно дискутувати про те, де українській дитині буде житися краще – в дитбудинку без опалення та світла чи, скажімо, в сім`ї Елтона Джона та Девіда Ферніша, але виглядає просто безглуздим та негуманним закривати доступ до усиновлення будь-ким українських дітей через начебто порушення певних традиційних цінностей панів Мірошниченка та Мирного. Тим більше, що це лицемірство.

В списках ВО «Свобода» на попередніх виборах вигулькував цілком знаковий для ультраправих гомосексуал, що просидів у в’язниці за «патріотичне» захоплення приміщення та сейфу в офісі «українофобської партії». Це, звісно, таємниця для припартійної молоді, але факт широко відомий київському політикуму. Тож навряд чи варто вважати націоналістів послідовними гомофобами.

Пан Мирошніченко про цю людину казав: «Мені підерасти не подобаються, як нормальному і здоровому чоловіку, але я  не тримав свічку. Я з ним спілкуюсь нормально. І якщо постане питання на політраді як професійні якості (влаштовують)…» Тож, як ми бачимо, професійні якості значать більше ніж орієнтація. Хороший правник і патріот може бути представником партії і кохатися у будь-який спосіб, аби не із іноземцями…

Цей законопроект можна розглядати як підготовку до спроб реалізації задумів ВО „Свобода” по забороні іноземцям усиновлювати українських дітей — http://www.pravda.com.ua/news/2013/01/19/6981791/

Дуже цікаво як націоналісти копіюють діяльність ненависного їм Володимира Путіна, який підписав „Закон Діми Яковлєва”, що забороняє усиновлення російських дітей громадянами США. Але наші націоналісти як справжні максималісти бажають заборонити усиновлення  не тільки американцям, а й взагалі всім іноземцям.

Всі вищевикладені законодавчі ініціативи намагаються нав`язати суспільству традиціоналістські, консервативні та клерикальні норми.   Поряд із цим, звичайно, ніхто не залишить можливості отримати собі гешефт від вигідного контракту на побудову нової церкви тощо. Тобто «ідеалістичне» лушпиння традиційно прикриває «матеріалістичну» мотивацію.

Всі наведені ініціативи посилаються як на підставу для їх прийняття на традиційні релігійні та духовні цінності. Тобто те що є підставами консервативної ідеології. І ми можемо стверджувати, що до цієї ідеології тяжіють всі парламентські сили. Всі фракції правлячого класу прямо зацікавлені у тому, щоб створити систему в якій закон, релігія, освітні інституції служили б посиленню контролю за кожним індивідом. І так щоб він із малечку не тільки б зважав на можливість державного насильства, а щоб сама його воля до свободи та незалежного мислення була б обмежена «моральністю» та догмами православ’я.

Наш погляд має бути простим. Держава і церква повинні співіснувати окремо. Але померти разом.