25 липня 2012 року у Бориславський міський відділ міліції звернувся тридцятирічний місцевий житель. Чоловік повідомив, що невідомі особи його викрали та насильно утримували в приміщенні будинку, розташованому у місті Борислав на вулиці Івана Франка.
Виявилось, що 16 квітня троє бориславців викрали його, жорстоко побили та привезли у приватний будинок, де прив’язали ланцюгом до ніжки розкладного крісла. Вони змушували бранця працювати на них, виконувати домашню роботу, а за непокору лупцювали. Перебуваючи у таких жахливих умовах тривалий період, чоловікові таки вдалося врятуватись: 12 липня він втік від рабовласників.
Уже наступного дня вони викрали іншу людину – 24-річного чоловіка. Як і в попередньому випадку, кривдники змушували чоловіка працювати на них, а саме – продавати мед. При найменшій спробі бранця відмовити зловмисникам, останні демонстрували свою силу. Одного разу чоловіка побили так, що той навіть втратив свідомість. У такому стані його занесли до сараю, де і залишили. Це і врятувало чоловіка, який, скориставшись відсутністю зловмисників, також зумів втекти.
Третьою жертвою зловмисників стала 21-річна жінка. 36-річна жителька Борислава разом зі своїм співмешканцем та двома братами викрали її, побили та утримували в тому самому будинку протягом 10 днів, три з яких вона була прив’язана до ланцюга. Полонянку також змушували продавати мед та працювати на них. Через 10 днів її відпустили, забравши при цьому у неї паспорт та попередили, що вона згодом знову буде на них працювати.
МВС України, повідомляючи про ці випадки, не провело ніяких паралелей із трудовим законодавством – між тим, Трудовий кодекс та інші неоліберальні “деформи”, які просуває український уряд, змусять трудящих працювати довше, а отримувати менше. З кожним роком межа між найманим та звичайним рабством стирається: сьогодні в Україні примусова безоплатна праця (рабство) – зовсім не рідкість, що визнають і чиновники.
