Раніше в статті «Клерикальний консерватизм єднає владу і опозицію» ми вже розглядали законопроекти, подані різними парламентськими фракціями, що спрямовані на нав`язування суспільству консервативних та клерикальних настанов. В даній статті ми розглянемо „нові надходження”, що були зареєстровані народними обранцями від влади та від так званої „опозиції”, які апелюють до абстрактних традиційних чи християнських цінностей.
Відзначення хрещення Русі
Народні депутати від „Батьківщини” Михайло Хміль, Ігор Васюник, Степан Кубів, Лідія Котеляк та Андрій Парубій, а також представники „УДАР” Ярослав Дубневич та Ярослав Гінка зареєстрували Проект Постанови про організацію та проведення заходів з відзначення 1025-річчя хрещення Київської Русі № 2862 від 18.04.2013.
Пояснювальна записка містить наступний текст:
„Українська земля — місце, яке має особливе значення для Апостольської Церкви і України. Святий апостол Андрій Первозваний першим пробудив Христову віру на півдні України, у Тавриді. При мурах страбонового Херсонесу вперше на нашій землі звіщалося Євангеліє. У часи Римської імперії в Херсонесі мученицькою смертю закінчили свою земну дорогу двоє Пап — святий Климентій і святий Мартин Сповідник († 16 вересня 655 р.). Християнами також були князі Аскольд і Дир. У IX столітті християнство поширювалось не тільки серед киян, але також на північному узбережжі Чорного Моря. Ключовою подією у християнізації Русі-України стало масове хрещення мешканців Києва та інших міст князем Володимиром І Святославовичем, яке відбулось у 988 році. З цього моменту християнство стало провідною релігією на Русі.
Через Київ, християнство прийшло на землі сучасної Білорусі і Російської Федерації.
У 2013 році припадає 1025 річниця хрещення Русі-України. З метою належного відзначення цієї події пропонується запросити для участі у заходах з відзначення 1025-річчя хрещення Київської Русі Його Божественне Всесвятійшество Архієпископа Константинополя — Нового Риму і Вселенського Патріарху Вархоломія І та Главу Католицької Церкви, єпископа Риму і голову держави Ватикан Франциска.”
Тут ми бачимо апеляцію до певних легендарних та напів-легендарних подій, а також зайве підкреслення „провідної ролі” християнства на Русі. Крім того, у будь-кого, обізнаного з історією „радісного” прийняття християнства населенням Києва 988 року, може викликати іронічну посмішку пропозиція на державному рівні святкувати річницю даної події. Хоча не можна не відзначити певну спадкоємність між князем Володимиром та нинішніми законодавцями – їх об`єднує бажання з політичних мотивів накинути людям певну ідеологію та закріпити певну модель поведінки. На щастя, методи у нинішньої Верховної Ради відрізняються від методів святого рівноапостольного князя, але хоча парламент не використовує фізичного насильства, як це було 988 року, все ж нав`язування певних цінностей та формування певного державно-політичного дискурсу, що має на меті втовкмачити необхідність та життєдайну силу християнських ідей на офіційному рівні – це також насилля, в даному випадку – насилля над розумом. Так що спадковість політичної лінії відслідковується.
Та й згадаємо про постать рівноапостольного князя Володимира, що є центральною фігурою політичної міфології «хрещення Русі». Святий був грабіжником, братовбивцею, гвалтівником та гульвісою. Коротко кажучи – типовим політиком. Зрозуміло чому він так популярний при всіх режимах та вождях.
Цікавою є пропозиція запросити на святкування нинішнього Папу Римського – Франциска, зважаючи на його доволі сумнівне минуле за часів фашистської диктатури Хорхе Відели в Аргентині – http://livasprava.info/content/view/5134
Законодавці зазначають, що:
„Реалізація цієї Постанови Верховної Ради України потребує виділення коштів в обсязі, який буде запропоновано оргкомітетом і передбачено у державному та місцевих бюджетах.”
Знову ж таки, які це суми – ніхто не знає.
Далі читаємо в тексті самої постанови:
„Включити представників депутатських фракцій Верховної Ради України в організаційний комітет Організаційного комітету з підготовки та відзначення 1025-річчя хрещення Київської Русі.”
Це просто чудово – „народні обранці” самі бажають бути в даному організаційному комітеті та, відповідно, приймати участь у формуванні кошторису для даної події.
Також хотілося б нагадати, що в Україні вже діє Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 № 1288-р, що прийняте кабміном Азарова та також має на меті підготувати організацію відзначення хрещення Русі. В даному питанні влада та „опозиція” є однаковими, відрізняючись лише косметично.
„Відбілювання” УПЦ МП
Депутати від Партії Регіонів Ганна Герман та Юрій Мірошниченко зареєстрували Проект Постанови про скасування Заяви Президії Верховної Ради України від 15 червня 1992 року № 2446-XII (щодо Собору Української православної церкви у Харкові) № 2774 від 10.04.2013.
Напевно мало хто взагалі пам`ятає про події більш ніж двадцятирічної давнини та власне про заяву Президії Верховної Ради з приводу Собору. Справа в тім, що 1992 року Верховна Рада засудила своєю заявою Собор, що відбувся у Харкові – він був одним з елементів в розколі УПЦ МП та УПЦ КП. В заяві 1992 року ідеться про наступне:
„Проведення Собору Української православної церкви у Харкові під керівництвом митрополита Харківського і Богодухівського Никодима і вибори на ньому нового Предстоятеля УПЦ, що сталося при підтримці Московської патріархії, призвело до чвар та конфліктних ситуацій в середовищі Української православної церкви.”
Тобто, було засуджено дії ієрархів УПЦ МП.
Але раптом через тривалий проміжок часу ми бачимо спробу скасувати дану заяву, – імовірно для деякого „відбілювання” УПЦ МП перед святкуваннями 1025-річчя хрещення Русі.
Зокрема, одним з приводів для скасування даної заяви в пояснювальній записці наводиться наступне:
„Президія Верховної Ради порушила принципи відокремленості держави від Церкви і невтручання держави у справи релігійних організацій.”
З цим, звичайно не можна не погодитися – ми дійсно бачимо в заяві 1992 року втручання держави в церковні справи. Але ж наскільки лицемірним виглядає посилання на відокремленість держави від церкви, що лунає від депутатів від Партії Регіонів, що за кожної нагоди бажають державним коштом спонсорувати церкву, підтримують цілком конкретні релігійні організації та фактично роблять православ`я напівофіційною ідеологією в Україні.
За великим рахунком нам байдужі внутрішньоцерковні розборки, але дійсно погрозливою виглядає ситуація, коли держава в особі депутатів від владної партії лобіює інтереси конкретної релігійно-бізнесової організації – УПЦ МП.
Звільнити церкви від податків
Вже знайомі нам депутати від Партії Регіонів Юрій Мірошниченко та Ганна Герман спільно з депутаткою від КПУ Оксаною Калетник та бютівцем Валерієм Дубілем зареєстрували Проект Закону про внесення змін до статті 265 Податкового кодексу України (щодо об’єктів житлової нерухомості релігійних організацій) № 2895 від 19.04.2013.
Даним законопроектом пропонується звільнити релігійні організації від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В кумедній пояснювальній записці зазначено:
„Статтею 265 Податкового кодексу України запроваджено місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, які є власниками об’єктів житлової нерухомості (пункт 265.1.1).
Згідно з цими положеннями платниками цього податку є також релігійні організації (де-юре). Проте, релігійні організації є неприбутковими та здійснюють свою діяльність за рахунок пожертв віруючих громадян. Тому (де-факто) саме віруючі громадяни стають реальними платниками цього податку, що, вочевидь, не відповідає принципу справедливості.
Крім того, релігійні організації, які є юридичними особами і власниками відповідних об’єктів житлової нерухомості, перебувають у нерівних умовах порівняно з тими релігійними організаціями, які не є ще (в силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин) юридичними особами, але користуються відповідними об’єктами житлової нерухомості, що належать державі або територіальній громаді. Згідно з підпунктом “а” підпункту 265.2.2 пункту 265.2 статті 265 Податкового кодексу України такі об’єкти житлової нерухомості не є об’єктом оподаткування.
Переважна більшість релігійних організацій, крім своєї основної Богослужбової та духовно-просвітницької діяльності, спрямованої на відновлення духовного здоров’я громадян і суспільства, підтримку та захист традиційних моральних цінностей Українського народу, дуже часто здійснюють також соціальне служіння, спрямоване на розв’язання загальносуспільних проблем (боротьба з алко- і наркозалежністю, тютюнопалінням, ігроманією, іншими формами залежності; допомога людям похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, які є соціальними сиротами; покращення демографічної ситуації в Україні, стимулювання до створення здорових і міцних сімей, які не розпадаються після першого-другого року подружнього життя, допомога батькам у вихованні фізично, психічно, морально і духовно здорових дітей тощо).
Таким чином, релігійні організації безоплатно і безкорисливо здійснюють соціально-важливу і корисну для держави, суспільства і конкретних людей діяльність (місію), повертаючи багатьох людей до повноцінного життя та виконання суспільно-корисної роботи (функції) і допомагаючи тим самим державі у виконанні нею своєї безпосередньої соціальної функції.”
Отже, до того що церква не сплачує податки за реалізацію своєї виробленої продукції (до речі, цікавим є той факт, що поміж всіляких свічок та іконок церква також реалізує алкогольні напої – кагор ітп. без отримання жодних ліцензій на продаж алкоголю) її пропонують звільнити ще й від сплати податку на нерухомість. Дана ініціатива по звільненню доволі заможних організацій від оподаткування на тлі загального „закручування гайок” в сфері податків та зборів виглядає вкрай лицемірно.
Цікавим є також обгрунтування „непрямої” природи даного податку з єзуїтським поясненням про „кошти віруючих”. В принципі, за такою логікою треба скасувати податок на прибуток для великих підприємств, адже суми податку вони сплачують з фондів, сформованих також з грошей, що раніше були грошами простих людей – кінцевих споживачів товарів чи послуг. Фетишизувати податки, звичайно, не потрібно через недосконалість капіталістичної системи перерозподілу грошових фондів, за якою мало що (а часом і зовсім нічого) доходить до справді нужденних, але тут потрібно користуватися простою логікою: чому церквовники мають бути звільнені від податків, а ми повинні їх сплачувати?
Показовим є також факт того, що в лоббістській группі, що написала даний законопроект дивним чином злилися представники і Партії Регіонів і так званої „опозиції” і навіть представниця КПУ. Це ще раз показує відсутність будь-якої принципової різниці між парламентськими партіями в Україні.
Церковна „соціалка”
Вже названа лоббістська группа в складі Юрія Мірошниченка, Ганни Герман, Оксани Калетник та Валерія Дубіля зареєструвала Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах) № 2896 від 19.04.2013.
Читаємо:
„Законопроект спрямований на забезпечення права священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.
Також:
„Гарантування рівних прав громадян України на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, незалежно від їх ставлення до релігії, зумовлює необхідність законодавчого врегулювання добровільної участі священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.”
Дана ініціатива виглядає нелогічною та протиприродньою через те, що на даний момент ми маємо величезну кількість проблем пов`язаних з соціальним захистом людей, що дійсно потребують його. Надмірну увагу до „соціально незахищених” священнослужителів, що мають розкішні будинки та автомобілі найдорожчих марок, можна було б переключити на справді нужденних осіб – сиріт, одиноких матерів, тяжко хворих тощо.
Безоплатна передача пам`яток культурної спадщини церквам
Группа депутатів-регіоналів в складі Андрія Деркача, Дмитра Шенцева, Сергія Гриневецького та головного церковного лоббіста у Верховній Раді – Юрія Мірошниченка спільно з представником КПУ Олександром Голубом та позафракційним Ігорем Рибаковим подала Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо створення умов для повернення культових споруд релігійним громадам) № 2993 від 14.05.2013.
Даний законопроект майже ідентичний законопроекту № 1161 від 25.12.2012, який ми розглядали у попередній статті.
Мета законопроекту наступна:
„Метою законопроекту є врегулювання норм законодавства щодо створення умов для повернення культових споруд релігійним громадам шляхом виключення із Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, культових споруд, розподіл повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій стосовно надання Кабінетові Міністрів України права передавати релігійним організаціям об’єктів культурної спадщини національного значення, а місцевим державним адміністраціям –пам’яток місцевого значення.”
Так само як і у законопроекті № 1161 пропонується розширити повноваження Кабінету Міністрів та дати йому наступне право:
„приймає рішення стосовно передачі пам’яток національного значення у безоплатне користування або у власність релігійним організаціям”
Також розширюються повноваження місцевих державних адміністрацій на:
„прийняття рішень стосовно передачі релігійним організаціям пам’яток місцевого значення”.
Отже, Кабмін та місцеві державні адміністрації матимуть цілком законні повноваження дерибанити пам`ятки як національного, так і місцевого значення та передавати їх безоплатно церквам. Цікаво, скільки реально буде коштувати така „безоплатна” передача.
Більше того, даним законом пропонується одразу виключити з Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації велику кількість пам`яток (список на 9 аркушах можна побачити на сайті Верховної Ради http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=46905 ), зокрема пропонується вилучити звідти весь комплекс споруд Києво-Печерської лаври. Очевидно, що це робиться для передачі даних споруд у власність УПЦ МП.
Заміна першотравневих свят церковними
Двоє бютівців – Володимир Яворівський та Василь Пазиняк подали Проект Закону про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України (щодо встановлення святкового дня – Дня Покрови Пресвятої Богородиці – Дня українського війська) № 2630 від 22.03.2013.
Читаємо пояснювальну записку:
„Проектом Закону передбачається встановити святковий день 14 жовтня – День Покрови Пресвятої Богородиці – День українського війська, що обумовлено важливими і визначальними подіями української історії.
Пресвяту Богородицю благоговійно шанувало українське козацтво. З початку своєї історії козаки віддали себе під опіку Покрови Пресвятої Богородиці, вважаючи Її своєю заступницею і покровителькою. Церква на Січі завжди була Покровською, а образ Богородиці вінчав козацькі хоругви та штандарти.
Українська Повстанська Армія за офіційну дату свого створення взяла 14 жовтня, аби віддатись волі Божій і заступництву Діви Марії, підкреслити спадковість поколінь воїнів, що ревно боролися за Україну.
Покрова Пресвятої Богородиці в усі часи була хоронителькою українського війська, яке століттями воювало за честь, за славу, за народ.
Вилучення 2 травня з переліку святкових днів є доцільним, оскільки День міжнародної солідарності трудящих у переважній більшості країн Європи та республік колишнього Радянського Союзу святкується один день або не відзначається взагалі. В Україні ж його святкують два дні.
Отже, прийняття Закону України “Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України” щодо встановлення 14 жовтня святкового дня – Дня Покрови Пресвятої Богородиці – Дня українського війська і вилучення з переліку державних свят 2 травня – сприятиме упорядкуванню календаря державних свят в Україні.”
В даному проекті окрім накидання клерикальних настроїв ми також бачимо чергові спроби національного міфотворення, – адже будь-якому серйозному досліднику другої світової війни відомо, що УПА не була створена 14 жовтня 1942 року – дана дата „виникла” вже пізніше.
Показовим є те, що один з вихідних, відведених для святкування Дня міжнародної солідарності трудящих бажають перенести на святкування мракобісних релігійних свят та „вшанування” національних міфів.
Отже, всі розглянуті ініціативи в чергове демонструють бажання правлячого класу, що об`єднує всі парламентські партії, накинути суспільству клерикальні і консервативні настанови та посилити роль церкви в суспільстві. І звичайно ж, провести дерибан суспільних надбань під виглядом богоугодної справи.
Пам`ятайте – наш погляд має бути простим. Держава і церква повинні співіснувати окремо. Але померти разом.
Г.С.
