“Чим уславлені кращі вищі навчальні заклади світу? Тим, що в них бакалавр мистецтв може бути водночас менеджером, який не тільки знається на справі, але й може організувати ту ж виставку. Або біолог зі знанням організації виробництва в царині охорони здоров`я. Тепер і український вуз зможе сконструювати таку програму для студентів”. Таку заяву зробив міністр освіти Табачник 25 червня.
Держзамовлення на магістрів-журналістів цього року скоротили… на два місця
У середині липня кільком магістерським програмам у Києво-Могилянській академії не дали жодних місць держзамовлення. Під “роздачу” потрапили дві школи: журналістики і соціальної роботи.
У листі, котрий роз`яснює причини такого повного скорочення, міністерство заявило, що “підготовка журналістів у “Києво-Могилянській академії” здійснюється “без навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. […] Тому, з метою забезпечення якісної підготовки журналістів-магістрів, їх навчання у Києві зосереджено в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, до складу якого входить Інститут журналістики. Також підготовка журналістів за магістерською програмою у регіонах здійснюється у провідних вищих навчальних закладах”.
А як же всі заяви про те, що студент може міняти спеціалізацію? Отримувати новий фах у процесі навчання? Наближення до Болонського процесу?
До слова, ані Оксфорд, ані Гарвард не пропонують програм бакалаврського рівня з журналістики, оскільки це не вважається академічною дисципліною. При цьому, обидва університети дають можливість отримати ступінь магістра з журналістики. Якщо у міністерстві про це не знали, то є два можливих для цього пояснення: абсолютна непрофесійність або ж злий умисел для завдання шкоди Могилянці.
Замість намагатись вгадати логіку дій профільного міністерства, корисно поглянути на цифри щодо скорочення. Минулого року Кабінет міністрів виділив 220 місць державного замовлення на навчання магістрів-журналістів. Цього ж року, виділили…218 місць. Тобто, скорочено усього…2 місця по всій Україні.
У Києво-Могилянській академії минулого року для навчання у Школі журналістики держава виділила 15 місць державного замовлення (у 2009 місць було 20). Отже, скорочення 15 місць державного замовлення на магістрів журналістів у Могилянці не пов`язане з загальним скороченням набору на дану спеціальність. Воно так само не може бути пов`язане з тим, що в Могилянці не готують бакалаврів журналістики, тому що Школа журналістики НаУКМА працює вже 10 років і до цього року це питання не стояло, а про якийсь радикальний перехід до системи чіткої ув`язки бакалаврських та магістерських програм керівництво Міністерства не заявляло. Більше того, наведена вище цитата доводить, що про людське око пан міністр наполегливо декларує академічну гнучкість у підготовці фахівців.
До речі, одним з провідних університетів, котрі заслужили на право готувати магістрів з журналістики, став Національний авіаційний університет, проректором якого є відомий регіонал та соратник пана міністра Максим Луцький. А засновником та колишнім керівником Могилянської школи журналістики є чинний президент Академії Сергій Квіт, відомий своїми гострими заявами щодо політики Дмитра Табачника. При такому порівнянні причини надання чи ненадання державного замовлення видаються все більш базованими на персональному ставленні, а не раціональному управлінському рішенні.
Після широкого публічного обговорення державного замовлення в Могилянці, Міністерство погодилось надати додаткові місця на декілька спеціальностей, а саме: на бакалаврат з програмної інженерії – 4 місця; на магістерки з філософії – 10 місць (до того було 6) і соціальної роботи – 15 місць (до того – місць держзамовлення не було виділено взагалі). Школа журналістики так і не отримала жодного місця, фінансованого з грошей платників податків.
Хто і як рахує “державні потреби”
Намагання чітко визначити скільки державі потрібно буде фахівців за декілька років — смішне саме по собі. На підставі яких розрахунків Кабінет міністрів вирішує, що через 4 роки державі потрібні будуть 5 бакалаврів з рибальства? Чому не 10? чи не 1? Звідки береться цифра 5? Проте держава дуже чітко визначає, що їй потрібно цього року набрати саме 5 студентів на фах “рибальство”. На основі чого беруться такі розрахунки – нікому чітко невідомо.
Чи знає хтось у міністерстві чи Кабінеті міністрів загалом, скільки коштує підготовка одного фахівця з тієї чи іншої спеціальності? Чи запитував хтось ректорів, скільки грошей їм потрібно, для того, щоб якісно підготувати спеціалістів? Невже в міністерстві не знають, що зараз інженерів готують на базі застарілого обладнання, а студенти-хіміки не можуть проводити експерименти, тому що в університетах немає необхідних реактивів? Але при цьому всьому, Кабмін та МОНМС вперто роблять вигляд, що вони складають продуманий план державного замовлення і щось розраховують. Наскільки за цими розрахунками можливо працювати – це питання десяте.
Разом з тим для університетів ці цифри державного замовлення (ті самі, які не мають під собою твердого економічного розрахунку) мають критичне значення. Саме вони фактично повністю визначають рівень фінансування університетів. Адже підготовка фахівців – чи не єдиний пункт витрат університету, який власне фінансується з державного бюджету. Ані наукові розробки, ані значні проекти з розвитку університетів фінансування не отримують. Саме тому ці безкінечні постанови щодо держзамовлення (400 сторінок таблиць, до слова) стають об`єктом пристальної уваги з боку керівників університетів.
Кого скорочують?
“У цьому році вперше ми не скоротили державне замовлення на жоден із напрямків інженерної, математичної та хімічної підготовки”, – так прокоментував міністр освіти розподіл державного замовлення у 2011 році.
Після такої гучної заяви варто придивитись до цифр, щоб переконатись, чи правду сказав міністр. Аналіз урядових постанов щодо державного замовлення за 2011 і 2010 роки дозволяє легко побачити, які спеціальності зазнали найбільшого скорочення. Отже, ТОП-15 у списку найбільших скорочень бакалаврів (за денною формою навчання) виглядає таким чином:
* Спеціальність “медицина” на рівні бакалаврату є не підготовкою лікарів, а інших медичних працівників.
Як бачимо, серед 15 найбільш “скорочених” галузей підготовки, 7 – власне технічного та природничого спрямування. Не можливо не задати риторичне питання: міністр не знав статистики державного замовлення чи відверто обманював громадськість?
Якщо спробувати згрупувати у великі групи різні напрямки підготовки, тоді можна побачити і загальні тенденції, та порівняти їх з заявами представників міністерства. Так, дійсно більшого скорочення зазнали спеціальності суспільно-гуманітарного блоку, їх обсяг зменшили на 28%. Водночас, заяви окремих представників МОНМС про те, що скорочення на технічні спеціальності є невисоким абсолютно не підтверджуються. Наш аналіз показує, що за всіма спеціальностями технічно-природничого блоку скорочення склало майже 16%. Зокрема, значного скорочення зазнали такі технічні та природничі галузі: інформатика та обчислювальна техніка (-19%), автоматика та управління (-16%), системні науки та кібернетика (-10%), електротехніка та електромеханіка (-10%), фізико-математичні науки (-9%).
Ще більше цікаві дані можна отримати, якщо проаналізувати дані державного замовлення у розрізі останніх 5 років та подивитись на більш загальні тенденції. Знову ж, згрупувавши напрямки підготовки на кілька великих груп, можна побачити таку картину:
Отже, за останніх 5 років державне замовлення на підготовку бакалаврів за технічно-природничими галузями скоротилось майже на 20% (або на 12 307 місць), суспільно-гуманітарними — на 34% (15 460 місць), а кількість місць на підготовку вчителів скоротились на 15% (677 місць).
***
Про те, що треба реформувати систему державного замовлення, говорять давно й усі. Проте жодних реальних кроків у цьому напрямку не було вжито ані жодним з попередніх міністрів, ані чинним очільником галузі.
Окреслити зараз якою може бути нова система – так само складно, оскільки немає єдиної загальної картини поточної ситуації.
Проте можна з певністю сказати, що необхідно відмовитись від принципу жорсткого планування кількості місць на ту чи іншу спеціальність. Необхідно надати можливість університетам самим визначати, скільки студентів і на який факультет вони зможуть набрати. При цьому, конче необхідно посилити аналітичну роботу служб зайнятості, котрі повинні регулярно інформувати громадськість про тенденції розвитку ринку праці.
Так само необхідно відв`язати фінансування університетів від державного замовлення, а надавати гроші на університети в залежності від їх наукового потенціалу. А вже у межах виділених грошей університет зможе сам вирішувати, скільки фахівців він зможе готувати.
Тільки за такої системи можливий дійсний якісний ривок у підготовці фахівців, а не тупцювання на одному місці з поступовою деградацією вищої освіти загалом.
Інна Совсун, керівник проекту “Правова підтримка забезпечення рівного доступу осіб до якісної вищої освіти в Україні”, викладач Києво-Могилянської академії
по темі:
ЛНУ Франка змушений звільнити половину викладачів
Університети “хитрують” з цінами: дешевим буде тільки 1 курс
Могилянська школа журналістики НаУКМА залишилися без держзамовлення
