29 січня 2012 року поблизу ст.м. „Арсенальна” вперше відбулась акція представників непарламентської лівої опозиції, присвячена Січневому повстанню. Автономна спілка трудящих, об’єднання „Боротьба”, рух „Ліва опозиція” та інші вирішили згадати робітників заводу „Арсенал”, що повстали в боротьбі за свої права. За даними деяких ЗМІ, захід зібрав до 150 учасників, більшість з яких складали молоді люди. Наголошувалось, що сьогодні українська влада ліквідовує ті права, які виборювались кров’ю робітничих повстань минулого — починаючи від права на гідні умови праці і до права на об’єднання у профспілки. Однаково ненависні громадянам влада й „опозиція” воліли б стерти з пам’яті сторінки історії, коли самі маси повставали за свої права. Прикладом є ліквідація вулиці Січневого повстання, що знайшло підтримку з боку „опозиції”. Підтримувати пам’ять про повстання і водночас захищати соціальні права від посягань держави — було б найвищим визнанням подвигу революціонерів минулого.
Активісти тримали у руках плакати „Повстання — рушій прогресу”, „Самоврядний соціалізм”, „Владу — трудящим, тоді життя покращим”.
Серед скандувань лунали „Доля одна — класова війна”, „Свобода, рівність, глобальна солідарність” та інші.
У своїх виступах ліві активісти підкреслювали вражаючу подібність подій 1918 року у Києві із розстрілом нафтовиків у Казахстані. В обох випадках придушення робітників мотивувалось захистом державного суверенітету. „Правлячі класи завжди дбають про свій егоїстичний інтереси, при цьому пропонуючи трудящим задовольнятись ефемерним національним інтересам”, — відзначив на початку мітингу Віталій Дудін, представник руху „Ліва опозиція”. Як тільки трудящі намагались позбавитись привладних паразитів — самозвані „представники” народу клеймили усіх зрадниками. Хоча про зраду говорити недоречно — неможливо зрадити ворога, з яким ти постійно перебуваєш у стані протистояння.
Захід супроводжувався співом „Інтернаціоналу” і завершився прийняттям резолюції, текст якої наведено нижче.
——-
29 січня 1918 року у відповідь на спроби ліквідувати завод та вбивство військовими Центральної Ради депутата міської ради Леоніда П’яткова робітники “Арсеналу” почали страйк. До них приєдналися трударі інших підприємств міста і солдати Київського гарнізону. Так почалося повстання.
Центральна Рада не виконувала своїх обіцянок, завдяки яким прийшла до влади. УЦР у третьому універсалі обіцяла 8мигодинний робочий день, аграрну реформу та політичні свободи. Але не реалізувала ці народні вимоги. В цій ситуації робітники скористалися правом на повстання.
На ультиматум повстанців Центральна Рада відповіла кулеметами.
– Сьогодні права трудівників України поетапно знищуються урядом: вже є прийнятим закон про перший етап пенсійної реформи, готується до прийняття проект Трудового Кодексу, що суттєво обмежує права найманого працівника, проекти нового Житлового Кодексу та медичної реформи , Закону про Освіту передбачають комерціалізацію ЖКГ, медичних установ, освіти а значить – їх подорожчання. Кожен новий закон Верховної Ради – є наступом на права трудящих, студентів та пенсіонерів.
Ми вимагаємо від уряду України припинити антисоціальні реформи та скорочення прав громадян. Ми не покладаємо надій на будь яку з політичних сил, що представлені у Верховній Раді, так як добре розуміємо, що парламент є лише представниками інтересів крупного капіталу.
– Правлячі кола України зацікавлені у міжнаціональної ворожнечі між пригнобленими. Ми не будемо спокійно дивитись на пропаганду національної та расової зверхності.
– “Правоохоронні структури” є постійним джерелом небезпеки для людей. Класова правохоронна та судова система роблять злочинцями бідні верстви, пролетаріат. В той же час представники правлячого класу та люди у погонах уникають відповідальності. Якщо ж буржуа потрапляють під суд то тільки у рамках політичних кампаній.
Ми вимагаємо припинити практику безкарного вбивства затриманих, як у справі студента Ігоря Індила чи у недавня смерть ув’язненого у СІЗО-13. Ми вимагаємо ретельного розслідування усіх злочинів скоєних проти профспілкових, робочих та громадських активістів, наприклад, таких як смерть профспілкового лідера Ігоря Бойка у Миколаєві.
– Наш уряд не лише пригноблює свій народ, але і підтримує дружні стосунки з іншими урядами, в тому числі і з тими що ведуть сьогодні відкриту війну з своїми народами.
Нам не байдужа доля наших робітників інших країн. Ми підтримуємо з робітників Жанаозену в Казахстані і мешканців Піньйориньйо у Бразилії. Ми вимагаємо від влади Казахстану та Бразилії припинити силове придушення протестів, та репресії проти активістів робочих та громадських організацій.
Ми вимагаємо повернути ім’я “вулиця Січневого Повстання” на мапу Києва. Це буде корисним нагадуванням урядовцям про те що народ періодично реалізує своє право на повстання.
Фотозвіти у ЗМІ:
http://www.bagnet.org/news/society/173332
http://photo.unian.net/ukr/themes/29338
http://revizor.ua/news/rightleft/20120129_arsenal
http://ukrafoto.com/reportages.php?id=12063
