Кілька десятків сомалійців, які оголосили голодування в “пункті тимчасового перебування іноземців” (депортаційному таборі) в Журавичах, стали черговими жертвами абсурдної системи національних кордонів і репресивного законодавства.
Вони були затримані за те, що не звернулись до Державної міграційної служби з проханням про надання притулку – тому що завдяки “адміністративній реформі” на той момент це відомство взагалі не працювало! Поліція та чиновники нікому не прощають своїх власних помилок – і затримані потрапили до табору в Журавичах “з метою підготовки до депортації”.
Всі знають, що ніхто нікого не депортуватиме: депортація в Сомалі заборонена міжнародними конвенціями, та й до того ж це занадто дорого для української держави, яка всі ресурси спрямовує на фінансову підтримку кількох олігархів і нікому не потрібні “мегапроекти”. Але і статус біженця в Україні отримати нереально: чиновники, мабуть, не в змозі повірити, що десь може бути ще гірше, ніж тут.
Тому міліція регулярно відловлює “нелегалів” і відправляє тих, хто не може заплатити, у в’язницю для мігрантів; через півроку вони звідти виходять і все повторюється знову – доки комусь не вдається перетнути західний кордон нашої “гостинної” батьківщини. Там вони швидко отримують офіційний притулок.
Люди, які примирилися з перспективою відсидіти ні за що ні про що півроку, обурились, коли дізнались, що термін їх ув’язнення відтепер збільшено з 6 до 12 місяців. Міліція і чиновники витрачають величезні зусилля, щоб переконати пресу, що “нелегали” насправді не голодують: нещодавно кількох ув’язнених погрозами змусили піти в їдальню і сфотографували за столом з їжею. Вони даремно витрачають сили та час: навіть якщо сомалійці дійсно не голодують, це свідчить лише про їх здоровий глузд. Проблема не в їхньому режимі харчування, а в бюрократичній системі, де чиновники-корупціонери працюють заодно з садистами-поліцейськими, вуличними нацистами, жовтою пресою та капіталом, який зацікавлений в існуванні нелегальної, а отже дешевої “резервної армії праці”.
Проголосивши свободу руху капіталів, неоліберальна система в той самий час унеможливила вільне пересування людей. А вислів “права людини” сьогодні всерйоз може сприймати лише дуже наївна особа. Діти, яким у школі втовкмачують про гостинний, щедрий і доброзичливий “національний характер” українців, виростають і стають божевільними захисниками “білої раси” або садистами в погонах. Все це не виправити фотографіями темношкірих людей за обідом.
АСТ заявляє, що така нелюдська система існуватиме доти, доки існуватимуть національні держави з їх кордонами, поліцією, чиновниками та капіталістами. Політичні в’язні сьогодні в Україні – це 58 голодуючих сомалійців, а не колишній “главмент” Луценко та клептоманка Тимошенко. Але на їх захист не встане жоден західний дипломат.
НІ В’ЯЗНИЦЯМ І КОРДОНАМ!
НЕЛЕГАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ НЕ БУВАЄ!
