На территории Украины продолжается противостояние группировок местного и российского правящего класса, которые стравливают между собой трудящихся и нагнетают ситуацию до состояния гражданской войны. События в Мариуполе – яркий тому пример. В результате “антитеррористической операции” пострадало множество людей с обеих воюющих сторон – боевики и “мирные люди”, контрактные, срочные военнослужащие и добровольцы.
Это критическая ситуация для трудящихся. Правительство равняет всех протестующих антимайдановцев под одну гребенку: солдаты не понимают в кого стреляют, а те, в кого стреляют, не понимают, за что гибнут. Обе стороны конфликта цинично манипулируют своей “пехотой”, и в результате трудящиеся воюют за идеи, которые не имеют ничего общего с их материальными, классовыми интересами. Украинские военные части и прочие вооруженные группы воюют за бессмысленные идеалы национал-патриотизма и “соборности”, а сепаратисты – за создание нового государства или присоединение к России. Во всех случаях целью является буржуазное национальное государство со своими чиновниками, полицией, судьями, тюрьмами, капиталистами и нищими.
Результатом борьбы этих двух реакционных движений уже сейчас являются десятки человеческих жертв. Некомпетентность армии, с одной стороны, а также жестокость противостоящих ей боевиков, с другой, значительно усугубляет общие потери.
Верхушка движения Антимайдана по большей части состоит из отставных военных, а также высоких полицейских чинов, оставшихся лояльными предыдущему режиму. Это дает полное основание считать “народные республики” в восточных областях Украины хунтой – то есть диктатурой силовых структур.
Наличие в этом движении фашистских группировок и уголовных элементов делает общий характер хунты глубоко реакционным, в корне противоречащим классовым интересам трудящихся восточных областей.
Пророссийская пропаганда рисует из сепаратистов и боевиков чуть ли не бойцов антифашистского сопротивления. Согласно ей, “антитеррористическая операция” украинского правительства – ничто иное, как атака украинских фашистов из “Правого сектора”, чья роль в этих и многих других событиях подозрительно сильно раздувается.
“Правый сектор” – это слабо координируемая коалиция нескольких ультраправых организаций. Их социальный состав это ультраправая молодежь и криминальные группировки. Примерно таким же является и социальный состав боевиков “народных республик”: дети, бандиты и деклассированные элементы. На сегодняшний день популярность “Правого сектора” крайне низка (даже ниже, чем у абсолютно дискредитированной КПУ), к тому же он находится в состоянии необъявленной войны с украинским правительством.
Благодаря неустанному пиару со стороны псевдо-антифашистской мировой общественности “Правый сектор” приобретает грозный образ могущественной организации, чуть ли не управляющей украинским государством. Это не значит, что фашистские движения не являются проблемой для Украины. АСТ не раз отмечал нарастание ультраправого насилия, направленного прежде всего против левых, ещё в 2012 г., при режиме Януковича. Объектами нападений становились и активисты АСТ. Одного из наших товарищей чуть не убили ультраправые молодчики, напавшие на него с оружием. Также в этом году пришлось перенести место проведения первомайского марша в Киеве из-за угрозы столкновений.
Противостояние фашистским движениям давно является одной из первоочередных задач анархистского движения Украины. В отличие от многих постсталинистских “антифашистов” в странах Запада, мы знакомы с этой проблемой не понаслышке и не только из интернета. Тем не менее, и в Киеве, и в Харькове, и в Житомире удалось провести анархистские первомайские марши с социальной, антикапиталистической и антинационалистической повесткой. Анархисты не намерены сдавать позиции ультраправым и праволиберальному правительству. Именно Автономный союз трудящихся организовал леворадикальную кампанию протеста против правящей партии “Батькивщина”.
Мы готовы продолжать борьбу против государства, капитала и их защитников – ультраправых. Но эта борьба во сто крат труднее, когда государство, церковь, полицейские структуры и фашисты объединены в один кулак. Именно так обстоит дело на Донбассе, где “армию Донецкой народной республики” возглавил сотрудник российских спецслужб, фанат белогвардейского движения Игорь Стрелков; где организатор референдума, основатель движения “Православный Донбасс”, консультируется с лидером старейшего неонацистского движения на постсоветском пространстве Александром Баркашовым; где активисты Антимайдана солидаризируются с другой иконой европейских фашистов – Александром Дугиным; где сопредседатель правительства Донецкой “народной республики” Денис Пушилин прямо сожалеет о революции 1917 г., покончившей с царизмом, и называет её “кровавой катастрофой”.
В манифестах и официальных документах сепаратистов не нашлось места социальным лозунгам, зато много говорится о классовом мире и об интересах “мелкого бизнеса”. Криминально-фашистская хунта на Востоке уже сейчас организовывает пытки и похищения рабочих активистов, представителей профсоюзного движения.
Национализм – смертельный враг трудящихся. Это доказывают нынешние события в Украине, когда фашисты с обеих сторон помогают правящему классу физически подавить трудящихся. Вопрос в том, сколько жертв и разрушений потребуется украинскому пролетариату, чтобы осознать это.
Мы требуем от киевского правительства немедленно вывести войска из городов, а от хунты – прекратить терроризировать мирных трудящихся. Наша же цель – держать оборону по всем фронтам и строить, несмотря ни на что, революционное рабочее движение.
Мы призываем украинских трудящихся сплотиться вокруг своих классовых интересов, среди которых мир и солидарность, а не бессмысленная борьба за удержание территорий или их отделение. Классовая борьба не имеет ничего общего с борьбой за передел власти. Кто бы ни выиграл в противостоянии между правительством и сепаратистами – мы проиграем, поэтому наша первостепенная цель заключается в его бойкоте. Игнорирование решений властей, отказ от милитаризма, забастовки и строительство революционного рабочего движения – вот наше оружие против навязываемой войны. Рассчитывать мы можем лишь на самих себя и на международную солидарность со стороны других леворадикальных организаций. Если мы не начнем свой подъем сейчас – нас ждут тяжелейшие времена.
Ни бога, ни хозяина, ни наций, ни границ!
Пролетарии всех стран – соединяйтесь!
***
Проти київського режиму і хунти на Сході! Заява АСТ-Київ з приводу протистояння у східних регіонах
На території країни продовжується протистояння угруповань місцевого і російського правлячого класу, які стравлюють між собою трудящих та нагнітають ситуацію до стану громадянської війни. Події в Маріуполі – яскравий тому приклад. В результаті “антитерористичної операції” постраждала безліч людей з обох воюючих сторін – бойовики і “мирні люди”, контракті, строкові військовослужбовці й добровольці.
Це критична ситуація для трудящих. Уряд чеше всіх протестувальників Антимайдану під одну гребінку: солдати не розуміють, в кого стріляють, а ті, в кого стріляють, не розуміють, за що гинуть. Обидві сторони конфлікту цинічно маніпулюють своєю “піхотою” і в результаті трудящі б’ються за ідеї, які не мають нічого спільного з їхніми матеріальними, класовими інтересами. Українські військові сполучення та інші озброєні групи воюють за безглузді ідеали націонал-патріотизму та “соборності”, а сепаратисти – за створення нової держави або приєднання до Росії. В усіх випадках метою є буржуазна національна держава зі своїми чиновниками, поліцією, суддями, в’язницями, капіталістами та жебраками.
Результатом боротьби цих двох реакційних рухів уже зараз є десятки людських жертв. Некомпетентність армії, з однієї сторони, а також жорстокість бойовиків, які їй протистоять, з другої, значно посилюють загальні втрати.
Верхівка руху Антимайдану здебільшого складається з відставних військових, а також високих поліцейських чинів, які залишились лояльними до минулого режиму. Це дає всі підстави вважати “народні республіки” в східних областях України хунтою – тобто диктатурою силових структур. Наявність у цьому русі фашистських угруповань та кримінальних елементів створюють загальний характер хунти глибоко реакційним, таким, що докорінно суперечить класовим інтересам трудящих східних областей.
Проросійська пропаганда малює з сепаратистів та бойовиків мало не бійців антифашистського спротиву. Згідно неї, “антитерористична операція” українського уряду – ніщо інше, ніж атака українських фашистів з “Правого сектору”, чия роль у цих та багатьох інших подіях підозріло сильно роздмухується.
“Правий сектор” – це слабко скоординована коаліція кількох ультраправих організацій. Їх соціальний склад це ультраправа молодь та кримінальні угруповання. Приблизно таким самим є й соціальний склад бойовиків “народних республік”: діти, бандити й декласовані елементи. На сьогоднішній день популярність “Правого сектору” вкрай низька (навіть нижче ніж в абсолютно дискредитованої КПУ), до того ж він знаходиться в стані неоголошеної війни з українським урядом.
Завдяки невпинному піару зі сторони світової псевдо-антифашистської спільноти “Правий сектор” набуває грізний образ могутньої організації, мало не такої, що керує українською державою. Це не означає, що фашистські рухи не є проблемою для України. АСТ не раз відмічала наростання ультраправого насилля, що направлене насамперед проти лівих, ще в 2012 р., за режиму Януковича. Об’єктами нападів ставали й активісти АСТ. Одного з наших товаришів мало не вбили ультраправі молодчики, які напали на нього зі зброєю. Також в цьому році довелося перенести місце проведення першотравневого маршу в Києві через загрозу зіткнень.
Протистояння фашистським рухам давно є однією з першочергових задач анархістського руху України. Навідміну від багатьох постсталінських “антифашистів” в західних країнах, ми знайомі з цією проблемою не з чуток й не лише з інтернету. Тим не менше, і в Києві, і в Харкові, і в Житомирі вдалося провести анархістські першотравневі марші із соціальним, антикапіталістичним та антинаціоналістичним змістом. Анархісти не мають наміру здавати позиції ультраправим та праволіберальному уряду. Саме Автономна спілка трудящих організувала ліворадикальну кампанію протесту проти правлячої партії “Батьківщина”.
Ми готові продовжувати боротьбу проти держави, капіталу та їх захисників – ультраправих. Але ця боротьба у сто разів складніша, коли держава, церква, поліцейські структури і фашисти об’єднані в один кулак. Саме так є на Донбасі, де “армію Донецької народної республіки” очолив співробітник російських спецслужб, фанат білогвардійського руху Ігор Стрєлков; де організатор референдуму, засновник руху “Православний Донбас” консультується з лідером найстаршого неонацистського руху на пострадянському просторі Олександром Баркашовим; де активісти Антимайдану солідаризуються з іншою іконою європейських фашистів – Олександром Дугіним; де співголова уряду Донецької “народної республіки” Денис Пушилін відкрито жалкує про революцію 1917 р., що покінчила з царизмом, і називає її “кривавою катастрофою”.
В маніфестах і офіційних документах сепаратистів не знайшлося місця соціальним гаслам, зате багато говориться про класовий мир та про інтереси “дрібного бізнесу”. Кримінально-фашистська хунта на Сході вже зараз організує катування й викрадення робітничих активістів, представників профспілкового руху.
Націоналізм – смертельний ворог трудящих. Це доводять нинішні події в Україні, коли фашисти з обох сторін допомагають правлячому класу фізично придушити трудящих. Питання в тому, скільки жертв та руйнувань ще знадобиться українському пролетаріату, щоб усвідомити це.
Ми вимагаємо від київського уряду негайно вивести війська з міст, а від східної хунти – припинити тероризувати мирних трудящих. Наша ж мета – тримати оборону по всіх фронтах і будувати, не дивлячись ні на що, революційний робітничий рух.
Ми закликаємо українських трудящих згуртуватися навколо своїх класових інтересів, серед яких мир та солідарність, а не безглузда боротьба за утримання територій чи їх відділення. Класова боротьба не має нічого спільного з боротьбою за переділ влади. Хто би не виграв у протистоянні між урядом та сепаратистами – ми програємо, тому наша першочергова мета полягає в його бойкоті. Ігнорування рішень обох влад, відмова від мілітаризму, страйки та будівництво революційного робітничого руху – ось наша зброя проти війни, яку нам нав’язують. Ми можемо розраховувати лише на самих себе й на міжнародну солідарність зі сторони інших ліворадикальних організацій. Якщо ми не почнемо свій підйом зараз – на нас чекають найважчі часи.
Ні бога, ні пана, ні націй, ні кордонів!
Пролетарі всіх країн – єднайтеся!
Against the regime in Kyiv and the junta in the East! AWU-Kyiv statement on the conflict in the Eastern regions (EN, GR, BS, FR)
There is a continuing confrontation on Ukraine’s territory between the groups of local and Russian ruling class which play off the working people one against another and stir up enmity, bringing the country closer to the state of civil war. The events in Mariupol’ are the embodiment of this confrontation. Many people, the combatants and civilians, contract military staff and conscripts, as well as volunteers, have suffered on both sides of the conflict as a result of the “anti-terrorist operation”
This is a critical situation for working people. The government treats all protesting Anti-Maidan people alike: soldiers don’t understand who they shoot at, and the ones who are being shot at don’t understand what they die for. Both sides of the condlict manipulate their “foot soldiers” with a particular cynicism, and because of this the working people fight for the ideas that do not have anything in common with their material, class interests. Ukrainian military units and other armed groups fight for the senseless ideals of national-patriotism and “unity of a nation”, while separatists fight for the creation of a new state and/or joining Russia. In all cases the aim is the borgeois national state with its bureaucrats, police, judges, prisons, capitalists and paupers.
Even now there are already dozens of victims and deaths as the consequence of struggle between those two reactionary movements. Army incompetence, on the one side, and the combatants’ depravity, on another side, increase the losses significantly.
The highest ranks of Anti-Maidan movement are generally made up of military retirees, as well as senior police officials, which are loyal to the previous regime. Therefore, the leadership of the “people’s republics” in the Eastern regions of Ukraine may indeed be styled as the junta – the dictatorship of the law enforcement and armed forces.
Fascist groups and criminals present in this movement make the overall character of junta deeply reactionary and radically contrary to the class interests of the working people in the Eastern regions.
Pro-Russian propaganda portrays separatist combatants as fighters of anti-fascist resistance. According to this propaganda, “anti-terrorist operation” started by Ukrainian government is nothing else but the attack of Ukrainian fascists from “Right Sector”, whose role in these and many other events is disturbingly blown way out of proportion.
“Right Sector” is a poorly coordinated coalition of several far-right organizations. Its social structure consists of far-right youth and criminal groups. The social structure of “people’s republics” combatants is mainly similar: teenagers, gangsters and declassed elements. The popular appeal of “Right Sector” in the present moment is very low (even lower than that of the totally discredited Communist Party of Ukraine); moreover, “Right Sector” is in the state of an undercover war with Ukrainian government.
Owing to the constant PR from the pseudo-antifascist international community, “Right Sector” acquires the dreadful image of a powerful organization which almost rules the Ukrainian state, which is obviously not true. But we are not trying to minimize the problem of fascist movements in Ukraine. AWU repeatedly emphasized the escalation of far-right violence, aimed particularly at leftists, as early as 2012, during Yanukovych’s regime. AWU activists were also attacked. One of our comrades was almost killed by the neo-nazis who had attacked him with knives. Also, the location of this year’s May Day march had to be moved due to the threat of clashes with far-right.
Resisting the fascist movements has been one of the primary tasks of anarchist movement in Ukraine for a long time. Unlike many post-Stalinist “antifascists” in Western countries we know this problem firsthand and not from the Internet. And yet, we and our comrades managed to organize May Day anarchist marches with social, anticapitalist and antinational agenda in Kyiv, Kharkiv and Zhytomyr.
Anarchists do not intend to give ground to the nazis and to the right-liberal government. It was AWU that organized the radical left protest campaign against the “Bat’kivshyna” ruling party.
We are ready to continue the fight against the state, capital and the far-right who protect them. But this fight is a hundred times more difficult when the state, the church, police structures and fascist movements are united into one force. Such is the situation in Donbass, where the “army of Donetsk people’s republic” is headed by Igor Strelkov, the Russian undercover man and a great fan of the historical Tsarist White Guard movement; where the organizer of the referendum, the founder of “Orthodox Donbass” movement, consults with the leader of the oldest post-Soviet neo-Nazi movement, legendary Aleksandr Barkashov; where activists of Anti-Maidan manifest their solidarity and respects to another icon of European fascists – Aleksandr Dugin; where co-chairman of the “Donetsk people’s republic government” Denis Pushilin openly regrets the revolution of 1917 that put end to tsarism and calls it a “bloody disaster”.
Social slogans did not fit into the manifests and official documents of separatists, while there are many phrases about the class peace and the interests of the “small business”. Criminal and fascist junta on the East at present organizes the tortures and abductions of trade union activists.
Nationalism is the deadly enemy of the working people. This is proved by the current events in Ukraine, when fascists on both sides help the ruling class to physically fight down the working people. The question is – how many victims and destructions are needed before Ukrainian proletariat realizes it.
We demand from the Kyiv government to remove the troops from the cities immediately, and from the Eastern junta to stop terrorizing peaceful working people. Our own goal is to keep up the resistance at all fronts and to build revolutionary labour movement against all the odds.
We call on our fellow Ukrainian workers to line up behind our common class interests, among which are peace and solidarity, but not the senseless fight for keeping the territories or their separation. Class struggle does not have anything to do with the fight for redistribution of power. Whoever wins in the confrontation between the government and separatists, – we will lose, that is why its boycott is our priority. Ignoring the government’s decisions, renouncing the militarism, striking and building the revolutionary labour movement – such are our weapons against the war imposed upon us. We can count only on ourselves and the international solidarity from other left-radical organizations. If we don’t start to rise now we will face the most difficult times.
No gods, no masters, no nations, no borders!
Workers of the world, unite!
***
