Анархістський комітет 19 січня рішуче засуджує зрив неонацистами Фестивалю Рівності, що мав відбутися 19-20 березня у Львові. Водночас ми переконані, що праворадикалам би це не вдалося без підтримки з боку церкви, адміністративного ресурсу міської влади та ангажованих дій поліції – вона не перешкоджала правопорушенням, бо “не отримувала такого наказу”, в той час як громадяни не мають права захищати себе самі. Останнє вказує на те, що жодних змін у правоохоронних органах не відбулося. Вони залишилися політичним інструментом влади, який керується вказівками начальства. Це не тільки наступ на право на мирні збори громадян, але і чергова демонстрація фасадності “реформи” правопорядку.
Напередодні референдуму у Нідерландах щодо затвердження Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною не лише влада, але і громада міста Лева задекларувала євроскептичну позицію. Просування цінностей свободи й гідності, підтримка європейського вибору не дуже цікавлять політиків столиці Галичини, що б вони там не брехали в обличчя своїм виборцям. Ми бачимо “зігуючих” борців за “моральність” і знаємо, що це дуже багато скаже за кордоном України про те, яку “мораль” обстоює місцевий мер, будівельний та медійний магнат Садовий. Ми бачимо, хто захищає цінності Греко-Католицької Церкви.
У соціальних мережах львів’яни не лише мотивували небажання приймати у своєму місті правозахисний захід місцевими традиціями та першим тижнем великого посту, а й прямо посилалися на те, що у Донецьку чи Симферополі такий захід не міг би відбутися. Також соціальні мережі продемонстрували широкий спектр мови ненависті, включно із фізичними погрозами. Народна депутатка України від “Самопомочі” Ірина Подоляк прямо висміяла побоювання учасників фестивалю за власну безпеку. Біженці з Донецьку твердять, що в їхньому рідному місті виходити на підтримку України було безпечніше, ніж за рівність прав у Львові.
Рівняння на ультраконсервативні ідеали, що їх обстоював антимайдан та російскі націоналісти, є чудовою ілюстрацією того факту, що між існуючою Донецькою та гіпотетичною Львівською “народною республікою” різниця лише зовнішня. За своїми політичними цінностями ті, хто не говорять “мовою окупанта”, нічим не кращі за самого окупанта. Зрештою, Путін не перешкоджає своїм громадянам ненавидіти ЛГБТ, а сама практика озброєних нападів на мирні заходи походить від сумнозвісних традицій “тітушок” та провокацій структур Віктора Медведчука – того самого, що у купі з проросійською орієнтацією насаджував “традиційні цінності” у вигляді расизму та гомофобії.
Українські праві в черговий раз продемонстрували, що між ними та поціновувачами “руського миру” значно більше спільного, ніж відмінного. Зокрема, вони мають спільні культурні та політичні цінності. Власне, українські праворадикали є найбільшими союзниками Кремля в Україні в сенсі сповідання спільного погляду на права та свободи людей. За два роки після “русской весны” на Сході ми побачили огидну пику “руської весни” на Заході.
Анархістський комітет 19 січня
