28 жовтня ми станемо свідками чергових виборів до Верховної Ради. Представники правлячих класів в жорсткій конкурентній боротьбі домагатимуться парламентських мандатів.
Нинішні вибори відрізняються від попередніх. На цьому варто зупинитися.
З 2012 року відновлюється змішана система подання голосів. Вибори по мажоритарних округах відновлять «стару добру» систему, коли представник капіталу у персональному порядку вибудовує власну виборчу машину, що забезпечить йому хороший результат на виборах і контрольованість території. Таким чином, вилучена у людей шляхом експлуатації додаткова вартість (у тому числі – ресурси держави, отримані шляхом оподаткування) частково буде використовуватися не тільки на підкуп виборців, але і для утримання певних груп, що забезпечуватимуть політичну гегемонію. Така локальна система клієнтели є менш відчуженою від мас, але веде до відносного унезалежнення політиків від центральної влади. Таким чином, змішана система є вираженням волі великої буржуазії, що не хоче нести відповідальність за політику уряду та готова його зрадити за першої небезпеки. Це свідчить про хитке становище чинного режиму Януковича та Партії регіонів.
Також влада вдається до репресій та маніпуляцій, щоб досягти керованості в суспільстві та збільшення визиску. Це призводить до частих порушень правил гри. Ніхто з буржуа, навіть, найлояльніших, не має імунітету перед автократичною владою Януковича. Навіть молодший син гаранта Конституції не зміг примусити батька підписати доволі розумний, з позиції бізнесу, закон, що регулював би сферу високих технологій, і це показово. Від проблем із президентом Януковичем не рятують навіть родинні зв’язки. Капітал найдинамічніших галузей не може добитися податкових преференцій, бо має підгодовувати бюрократичний апарат та найбільші фінансово-промислові групи традиційних секторів економіки.
Ворожі до влади фракції правлячого класу мають іще більші проблеми. Влада створює ситуацію, коли правлячий клас в якийсь момент буде вимушений позбавитися президента Януковича.
Не найкращим чином складаються стосунки української держави із іншими імперіалістами на світовій арені. Адміністрація Януковича стикається із ознаками міжнародної ізоляції.
Влада могла б частково спертися на найманих працівників, але політична система України не є стабільним бонапартистським режимом. Уряд не має ресурсів, необхідних для підкупу найманих працівників. Криза та необхідність фінансувати свій бізнес за рахунок бюджету позбавляє Януковича та компанію можливості тривалий час балансувати між ворожими класовими силами. Тож влада не буде стабільною і ми маємо орієнтуватися на те, що найближчим часом зіткнемося із масштабною політичною кризою.
А що ж сам робітничий клас? На цих виборах у кількох мажоритарних округах присутні незалежні кандидати, які принаймні не пов’язані з капіталом та його політичними агентурами, а іноді навіть мають підтримку робітничих організацій. Наявність робітничих кандидатів свідчить, з одного боку, про відновлення політичної активності пролетаріату. Але з іншого – яскраво демонструє всі слабкі сторони цього пробудження. Адже потрапивши до парламенту, робітничі депутати стали би об’єктами тиску з боку набагато сильніших буржуазних фракцій. Чи витримають вони цей тиск?
Півтора століття історії робітничих партій свідчать: парламентське представництво є засобом “приручення” робітничого руху через інтеграцію його верхівки до системи буржуазної влади. Як дисциплінувати парламентарів, аби тримати їх у рамках політики свого класу? – на це питання не змогли відповісти найпотужніші робітничі організації в історії людства, тож наївно було би сподіватися, що нинішні робітничі депутати, які, в найкращому випадку, спираються лише на місцеві організації трейд-юніонів, з якогось дива не впишуть своєї сторінки до цієї історії безпорадності, опортунізму, гнилих компромісів, прямих капітуляцій та класових зрад. Робітничий клас сьогодні діє емпірично, набуваючи досвід заново, відтворюючи вже випробувані форми практики, а з ними – й старі помилки. В той же час чимало лівих радикалів, чиїм завданням було би, здавалось, виступати в ролі носіїв колективної пам’яті класу, обирають добровільну амнезію та йдуть за стихійною активністю пролетаріату, аби свідомо відтворити всі історичні хиби робітничого руху.
Ми відкидаємо та заперечуємо парламентський кретинізм частини українських лівих, тобто стоїмо на позиції бойкоту виборів. Ми маємо проводити свою лінію антипарламентськими методами і готуватися до ситуації кризи верхів.
Ми сумніваємося в тому, що переворот буде проводитися в інтересах найманих працівників, але нам не варто боятися навіть “проісков Госдєпа” і руки “міровой закуліси”. Чим більше зовнішні чинники розхитуватимуть гойдалку, тим простіше буде утверджувати наш класовий інтерес.
Тож сьогодні варто приєднатися до антивиборчих ініціатив і бойкотувати цей вертеп. Втім, варто не закривати очі на політичну боротьбу всередині буржуазії . Можна скористатися тимчасовим послабленням правлячого режиму та позиції домінуючого класу. Ми маємо діяти та нарощувати сили, щоб під час післявиборних потрясінь та другої половини каденції Віктора Януковича розбудувати класову організацію і розширити сферу контр-влади.
Ні буржуазним виборам!
Так класовій боротьбі!
