Ібрагім Ель-Худайбі
«Аль-Ахрам» від 05 жовтня 2012 року
Єгипетський уряд ігнорує вимоги страйкарів та захищає інтереси багатіїв за рахунок трудящих класів.
Суспільний протест досі триває, а вимоги протестувальників банально ігноруються. Це, звісно, вигідно тим, хто намагається дискредитувати невдоволених, звинувачуючи підбурювачів масових виступів у неорганізованості та вказуючи на їхню нібито некомпетентність в економічних питаннях. А робиться це якраз заради того, аби приховати справжні економічні суперечності в суспільстві, які і є підґрунтям ескалації протестного руху.
Минулого тижня частково оголосили страйк медпрацівники, оскільки їхні попередні вимоги не було виконано, а саме – підвищення бюджетних витрат на охорону здоров’я, підняття зарплат і покращення лікарняного обслуговування. Майже водночас з лікарями застрайкували працівники флагманської державної авіакомпанії Egypt Air з вимогами підвищення зарплат та поліпшення умов праці. Зі схожими вимогами оголосили страйк й інші наймані працівники: водії громадського транспорту, поліцейські, університетська спільнота та інші.
Спочатку влада на всі ці протести просто закривала очі, потім попередила протестувальників, що їх буде покарано (водіїв автобусів, якщо точніше) і, зрештою, дійшла до істерики (очільник однієї з політичних партій назвав організаторів масових виступів «недобитками /старого режиму/ і лівими екстремістами»). Проте, подекуди протестувальники навіть домоглися спілкування з владою на рівних і навіть досягли виконання деяких з їхніх вимог.
Влада не приховує свого страху перед протестами. Газета Al-Hurriya Wal-’Adala («Свобода і справедливість», офіційний орган правлячої Партії свободи та справедливості, звинуватила представників Національної демократичної партії та спецслужби в організації 22 червня 2012 року протестів в місті Ель-Махалла. Дехто з партійних лідерів стверджує, що протести було «/зумисно/організовано, аби завадити проекту /національного/ відродження», пише незалежна щоденна газета Al-Masry Al-Youm («Єгипет сьогодні») від 18 вересня 2012року.
Страйкуючих лікарів звинуватили в «необґрунтованих вимогах» та в тому, що вони «посилюють страждання хворих» (сайт «Свободи і справедливості» від 1 жовтня 2012). А лідери «Братів-мусульман» на своїх сторінках у соціальних мережах засудили виступи та висловили сумнів щодо доброї волі на серйозності намірів якщо не всіх, то багатьох з протестувальників.
Звинувачення в саботажі та ворожість щодо протестуючих насправді є безпідставними, оскільки масовість виступів збільшується через серйозні і суттєві причини. Причини ці не залежать від нинішньої міжпартійної боротьби, і ніяким чином не стосуються питань, довкола яких ця боротьба ведеться, швидше навпаки: виникли вони якраз через неспроможність будь-якої з політичних партій оформити вимоги мас в повноцінну політичну програму. Вони залишаються поза політичними партіями, поза їхніми потугами виробити власний порядок денний і впровадити його в життя.
Переконавшись, що зірвати і саботувати протести не вдасться, влада (в широкому розумінні) вдалася до інших вивертів, аби не йти назустріч вимогам протестувальників. Визнаючи справедливість вимог, вона умовляє відкласти вирішення проблем на майбутнє в ім’я захисту «національних інтересів», оскільки економіка в кризовому стані і, відповідно, всім потрібно згуртуватися, аби відновити її. А вже тоді, коли все відродиться, тоді і поділимось по-чесному.
Подібні викрутаси ґрунтуються на тому припущенні, що держава, мовляв, займає нейтральну позицію під час зіткнення інтересів протилежних соціальних груп, а це є неможливим в сучасних суспільствах, в яких існують конфліктуючі класи зі своїми протилежними інтересами і прагненнями, а будь-якій владі завжди ну дуже важко залишатися нейтральною щодо деяких з цих класів, як би їй цього не хотілося.
Держава в Єгипті цілковито орієнтована на вирішенням проблем бізнесу та бюрократичного апарату за рахунок трудівників. Це чітко простежується як в передвиборчій програмі президента Мухаммеда Мурсі (яку він був обіцяв переглянути перед другим туром виборів), так і в тому, як, зрештою, вирішуються проблеми, підняті цими протестами. В той час, як робітників просять потерпіти і затягнути пояси через кризу, держава продовжує субсидування величезних обсягів споживання електроенергії заводами крупних бізнесменів, колишніх дружків Мубарака, які отримали ліцензії завдяки тому, що тісно співпрацювали з режимом. Також субсидуються туристичні об’єкти, виробництво високооктанового бензину і багато інших бізнесів, які цього насправді не потребують.
Орієнтація на підтримку капіталу також не дозволяє владі вжити таких необхідних заходів для економії і збільшення ресурсів, як, наприклад, залучення приватних коштів до державного бюджету, відслідковування надвеликих грошових виплат менеджменту корпорацій (максимальні заробітки легко приховуються завдяки включенню в зарплатні махінації тих, хто взагалі нічого не отримує), чи розгону армії консультантів і бюрократів в міністерствах і держорганах, чи конфіскації незаконно нажитих капіталів і повернення вивезених закордон грошей.
Це також стосується і повернення в державну власність підприємств, які були приватизовані незаконно (чим дуже переймається бізнес-спільнота), і реформування системи оподаткування в бік прогресивної, і встановленням державного контролю як за діяльністю публічних компаній, так і за підприємствами, відданими військовим, аби працювали вони не на окрему групу власників, а для блага всього суспільства.
Продовжувати ігнорувати протести і не чути їхніх вимог – марна справа. Вимоги протестувальників відштовхуються від реальної соціальної несправедливості, яка негативно впливає на їхнє щоденне життя і не дає змоги вийти з-під цього впливу. І саме тому їхній протест не зникне, як зникає міраж невиконаних обіцянок, навпаки, їхній опір лише зростатиме у відповідь на спроби маніпулювати ними, або ігнорувати їхні вимоги.
Єдиним способом покінчити з цими протестами без виконання вимог протестувальників є застосування проти них сили, але це практично неможливо після революції. Тим більше, саме революція і довела, що застосування крайніх методів приносить лише короткотермінове «покращення».
Аби вирішити проблему масових виступів без силових методів, слід налагодити ефективний механізм взаємодії з протестувальниками, що дозволить запропонувати альтернативу сидячим страйкам, яка б задовольняла як прихильників «колеса виробництва», так і не призводила б до його зупинення. Сприятиме цьому формування незалежних профспілок – представників інтересів робітників з усіх сфер виробництва. А це в свою чергу вимагає прискорення прийняття закону про свободу профспілок, який, за словами тодішнього міністра праці в серпні 2011 року «буде прийнято декретом Вищого командування Військових Сил впродовж тижня.»…
Але в результаті дрейфу держави в бік обмеження профспілкової діяльності, прийняття цього закону було відкладено, а згодом його було змінено на інший законопроект від чинного міністра, у якому закладені численні утиски прав професійних спілок, що ну аж ніяк не сприяє встановлення рівноваги між інтересами бізнесменів і найманих працівників. Робітникам не було залишено жодного іншого виходу, окрім як продовжувати розгортання боротьби через страйки, зокрема сидячі.
Влада просить робітничий клас, який і так знаходиться на межі фізичного виживання, зачекати із своїми вимогами і заплатити за відновлення економіки, замість того, аби звернутися до бізнес-еліт, які не бажають поступитися навіть часткою своїх прибутків. Це демонструє, що політичний режим в Єгипті поволі перетворюється на ідентичний тому, що вже був тут за правління Мубарака.
Головна відмінність між революцією і демократичними перетвореннями полягає в тому, що перша виходить за межі демократичних процедур, які гарантують перемогу на виборах і прихід до влади більш «голосистим», і вимагає саме структурних змін в політичному режимі і зміни самого політичного курсу.
Справжня революція саме нав’язує свою волю, аби змінити саму економічну систему, аби змусити її слугувати робітничій більшості, аби зробити суспільство більш незалежним від вузьких інтересів правлячих класів і негоціантів.
Джерело Аль-Ахрам
Переклав Сергій О.
На фото страйкарі-текстильники.
