Пролетарі за гратами

В.З.

Якщо у вас є знайомі із в’язничним досвідом, то ви певно чули, що «більшість» або «п’ять з шести сидять за «курку» або не винні ні в чому». Під суд або і у в’язницю можна потрапити практично кожному. Але суспільство продовжує ділити громадян на чистих та «нечистих». Тих хто не потрапив під коліщата державної машини і тих кому фатально не поталанило. Ви можете сісти за маріхуану, яка не викликає залежності. Ви можете сісти через зловживання легальним наркотиком (алкоголем). Ви можете сісти бо у вас немає нічого і ви не можете дозволити адвоката. Ви можете сісти, якщо вам належить щось, що має належати тим хто має великі гроші та владу. Ви є ніким на свободі, але іще безправніші у в’язниці. Ніхто – це і є 90% населення. Пролетаріат.

В Україні система правосуддя має яскраво виражений обвинувачувальний ухил. Міліцейське обвинувачення рідко спростовується судом. Саме із цим, а не чимось іншим, пов’язана велика кількість позовів до європейського суду. Окремі особливо настирні виграють в української влади гроші, які все одно не окуплять скалічених нервів або витрачених на спілкування із правоохоронною та в’язничною системою років життя. Бо вітчизняний суд схильний обирати сторону влади та сили. І тут є класовий нюанс. Якщо у стосунках між буржуа все визначає політична воля та телефонне право, то бідна людина знаходиться у більш певній ситуації. Вона завжди винувата, а поодинокі винятки тільки підкреслюють правило.
Після суду людина потрапляє до «виправної» системи. Безправний український ув’язнений має всі шанси заразитися туберкульозом, СНІДом чи померти від «передозування» (є припущення, що часто за цією статистикою приховуються випадки вбивства засуджених). Але це не все, ось новація від каральної системи. В резолюції “Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України”” пропонується скоротити кількість передач та переглянути умови умовно-дострокового звільнення.  В той же час законодавча влада переглядає підстави для надання амністії у сторону скорочення підстав для неї.
Українську в’язничну систему планують зробити іще жорсткіше, а ув’язнених іще залежніше від адміністрації. Засуджені помирають від СНІДУ та туберкульозу, травматизму. Не варто вірити офіційній статистиці. Це тільки вершечок айсбергу.  На твердження правозахисника Дмитра Гройсмана, до половини людей не потрапляють до статистики бо «комісуються» тюремною медициною, щоб нарешті «померти вільним» і не псувати статистику.

В той же час у іншому місці «резолюції» «науково-практичної конференції», перейменоване англійською умовно-дострокове звільнення «пробація» згадується, як позитивний західний приклад, що його варто наслідувати.  Цинізм наших тюремників вже не вражає, бо всі до нього звикли. Вони годують такими баєчками «західних партнерів», які успішно роблять вигляд, що не розуміють обману.

Закручування гайок у місцях позбавлення буде робитися «заради покращення криміногенної ситуації». Так пояснюється у резолюції «науково-практичної конференції».
Люди будуть сидіти довше, їсти гірше, помирати частіше. Збиткова для бюджету пенітенціарна система є джерелом дешевої робочої сили та ринком для збуту товарів. Ця система має окрему тіньову економіку. Чим більше людей сидять і чим гірше їхні умови… тим вигідніше тіньовому бізнесу. 70-80% не мають стабільної роботи за ґратами, тож тих хто працює, мають можливість експлуатувати зовсім нещадно. Так економічна закономірність доповнюється позаекономічним примусом.

Втім, це ще не всі «цікаві ініціативи». Опозиційний депутат Томенко нещодавно оприлюднив інформацію про плани створення міліційних спецпідрозділів по боротьбі із «етнічною злочинністю» та «екстремізмом».
Уряд планує переслідувати громадян за етнічною та політичною «злочинними» ознаками? Подібна практика 70-80 років тому була дуже поширеною в Європі. Подібний підхід до боротьби із злочинністю використовували фашисти. Влада хоче повтори це досвід? Європа вважає таке «остаточне» вирішення проблем злочинності прийнятним?  Фашизація «другої за розмірами країни Європи» вже відбувається з відома «цивілізованого Заходу»?
Ми схиляємося до думки, що тільки солідарна боротьба тих хто є по обидва боки в’язничних ґрат може вирішити ситуацію. Сьогодні «зеки» є пролетарями, тобто безправними людьми, життя яких нічого не важить у рамках існуючої системи. Адже крім чисто політекономічного виміру, класове визначається соціальною значущістю і правом бути почутим. Більшість громадян (і не громадян) України не важать нічого, їхня точка зору цікава хіба що під час виборів та маркетингових досліджень. Завтра такими ж упослідженими, як і в’язні, можуть стати і ті хто перебуває «на волі».  Чи варто розуміти недавні вислови Президента Януковича про загрози курсу модернізації із боку екстремістів, як заклик до органів карати за вираження політичного, соціального, культурного невдоволення? Ви бачили багато людей, яким подобається те, що робить уряд?
Має сенс розпочати широку просвітницьку і пропагандистську роботу – спрямовану як на жителів цієї країни, так і на іноземців. Потрібно покінчити з пануванням буржуазної ідеології в головах українських пролетарів, яка змушує їх боятись і ненавидіти «зеків» та виправдовувати дії влади щодо «покращення криміногенної ситуації». А «міжнародну громадськість» потрібно позбавити чистої совісті, змусити договорювати фразу до кінця: «Україна – це динамічно зростаюча економіка на Сході Європи, президентсько-парламентська республіка… де з санкції держави в масових масштабах застосовуються тортури та рабська праця, а поліцейський апарат зрощений з судовою владою».
Але головним напрямком діяльності має стати мобілізація громадян на свободі, а згодом і у в’язниці. Насправді, вирішити проблему може тільки самоорганізація ув’язнених, яка може покласти край жаху «червоних» та «чорних» зон. Люди у відчаї вимушені іти на смерть під час повстань, щоб відстояти свою гідність. Ми маємо докласти зусиль, щоб вони жили із гідністю, а не жертвували заради неї найдорожчим, як це було весною у Березані, де «мужики» повстали проти «блатних» та адміністрації.
Бунт має стати організованим. Це і буде справжньою пролетарською політикою та відповіддю каральній системі «авторитарної модернізації». Сьогодні ми не зможемо сприяти самоорганізації у в’язницях, але маємо почати діяти на волі та приветати увагу громадськості до найбезправнішої частини пролетаріату – пролетаріату за гратами.