Розстріл робітників-нафтовиків в Казахстані 16 грудня став знаковою подію не тільки для цієї центральноазіатської країни. Реакція на неї показала гнилість та непослідовність частини пострадянських лівих.
Вбивство, по різним оцінкам, від 16 до 150 мешканців робітничого Жанаозеня викликала бурхливі протести у світі. Не залишилась осторонь і Україна. Організовані соціальними активістами акції протесту пройшли в Києві, Одесі, Львові та Харкові. Так, на акції 23 грудня ми звернули увагу громадськості на те, що українська влада взяла курс на об’єднання з авторитарними та диктаторськими режимами Євразії у так званий Митний союз. Фальсифікатори виборів із Росії та Білорусії, вбивці із Казахстану та печерні «реформатори»-корупціонери з України матимуть завдяки такому об’єднанню більшу вагу у міжнародній політиці. Капіталісти та бюрократи отримають додаткові економічні та політичні гарантії для збереження своєї влади. АСТ виступає проти утворення подібного союзу, бо він призведе до зростання експлуатації трудящих і вигідний лише правлячому класу.
Висловили свою позицію відносно події в далекому Казахстані і ті сили, які вважаються у нас “лівими”. Мова про сталіністів, євразійців і інших православних патріотів СРСР, що гуртуються зазвичай довкола парламентської “Комуністичної партії України”, яка є спадкоємицею КПРС. «Генеральну лінію» було озвучено в офіціозі партії, газеті “Комуніст”. Похваливши свого колишнього однопартійця, а нині кривавого диктатора Назарбаєва, “Комуніст” пише: «Руководство Казахстана реагировало жестко, мудро и адекватно. Жесткость проявилась в введении чрезвычайного положения и в том, что спецназ особо не церемонился с хорошо подготовленными боевиками, которые прикидывались нефтяниками. Мудрость – в том, что президент Назарбаев лично посетил город Жанаозен и лично переговорил с местными жителями. Адекватность – в том, что казахские власти вежливо, но твердо разъяснили господам-пронырам из ЕС, что все происходящее в Жанаозене – внутреннее дело казахов».
Таким чином ми констатуємо, що Компартія повністю перейшла на позиції правоконсервативної буржуазної сили і відкинула сором’язливу маску “захисників прав трудящих”. І це не дивно, навпаки: «радянські патріоти» демонструють дивовижну послідовність. Розстріл та репресії проти трудящих в Радянському Союзі показують, що Назарбаєв – гідний продовжувач діла партії, провідним діячем якої він був якихось 20 років тому. Про розстріл робітників в Новочеркаську знають всі. В червні 1962 г. робітники локомотивного заводу вийшли під червоними прапорами до міськвиконкому. Армійські частини розстріляли учасників демонстрації. 23 робітника загинуло, 70 поранено, 132 засуджено до смертної кари чи тривалих термінів ув’язнення. Ще до Новочеркаська влада СРСР придушувала робітниці виступи у підмосковному Подольску (1957), казахстанскому Теміртау (1959), азербайджанскому Кіровабаді (1961), Краснодарі (1961), алтайському Бійську (1961), Муромі та Александрові Владімірської області РРФСР (1961), Беслані (1961), Кривому Розі (1963), Сумгаїті (1963), Бронниці (1964), Москві (1966), Фрунзе (1967), Чимкенті (1967), Прилуках (1967), білоруському Слуцьку (1967), Нальчику (1968).
Ми пам’ятаємо про всі ці події, ми знаємо на чиїй совісті придушення страйків силою зброї у СРСР і не здивовані позицією КПУ. Для нас не таємниця, що вони є буржуазними політиками, попри всю їхню безсоромну балаканину про права трудящих. Ми кажемо, що звільнення трудящих, покращення їх життя – справа рук самих трудящих. Лише об’єднавшись в незалежні класові організації, відкинувши облуду партій та політиків, що лише хочуть потрапити в парламент, зосередивши свою увагу на конкретних соціальних конфліктах, солідарно з іншими можливо добитися конкретних результатів.
