Віталій Дудін
Першоквітневий жарт роботодавців може стати неприємним подарунком працівникам до Міжнародного дня солідарності трудящих. Як відомо, в перших числах квітня Міністерство соціальної політики оприлюднило новий проект закону „Про зайнятість населення” (2012), що покликаний замінити акт з аналогічною назвою від 1991 року. В місячний термін він буде внесений до парламенту. Його першопочатковий варіант було опубліковано ще в квітні 2011 року і він викликав критику з боку лівих і профспілкових активістів, головним чином, через зниження захисту осіб, що не можуть на рівних конкурувати на ринку праці. Оновлений текст законопроекту дає зрозуміти, на що було витрачено фактично рік доопрацювання. Пропонований документ посилив свою дискримінаційну складову стосовно незахищених верств населення, насамперед, молоді, і навіть розширив коло своїх потенційних “жертв”. Оновлений законопроект, презентований у рамках “Нової соціальної політики”, автори вже оголосили ударом по безробіттю. Хоча доречніше назвати його ударом по безробітним.
Передусім, перелік осіб, які відносяться до категорії зайнятого населення, пропонується зробити не вичерпним. Відтак, ще менша кількість громадян зможе скористатись послугами Державної служби зайнятості. Якщо нинішній закон конкретно називає категорії осіб, які відносяться до економічно-зайнятого населення (працівнки, самозайняті, члени фермерських господарств та ін.), то законопроект оперує широким терміном „інші особи, діяльність яких пов’язана із задоволенням їх особистих або суспільних потреб та не заборонена законодавством України” (стаття 4). З переліку осіб, яким надаються додаткові гарантії при працевлаштуванні чомусь були прибрані особи, що звільнились після примусового лікування.
Перебування на обліку покладе на працівника нові обов’язки, не передбачені нинішнім законом (стаття 42). Зареєстровані безробітні зобов’язані „самостійно здійснювати активний пошук роботи”, а також відвідувати Державну службу зайнятості „у визначений і погоджений з нею час, але не рідше ніж один раз на 30 календарних днів”. Якщо проконтролювати перший обов’язок фактично неможливо (він швидше вказує на „ідеологію” законопроекту — “подбайте про себе самі”), то невиконання другого тягне зняття з реєстрації у якості безробітного. Останнє нововведення взагалі не зовсім зрозуміле в епоху стрімкого розвитку засобів комунікації, коли з людиною можна без проблем зв’язатись багатьма шляхами. Втрата статусу безробітного можлива навіть у випадку „встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг)”. Систематичність такого “підробітку” ролі не грає. Якщо ви вирішили виконати якусь роботу на умовах фрілансу, щоб просто не померти з голоду, то… не кажіть, що вас не попереджали.
Більше того, „звільнення” з центру занятості можливе навіть за більш невинної обставини: за умови припинення професійного навчання за направленням Служби „з незалежних від безробітного обставин” (стаття 43).
Відповідальність роботодавців суттєво зменшена, а їх права розширені. Як і в проекті від 2011 року, порушення роботодавцем вимог щодо працевлаштування за квотою громадян вразливих категорій тягне незначний штраф (2 мінімальні зарплати). У разі неподання даних про працівників, які будуть позбавлені роботи внаслідок майбутнього вивільнення, стягується штраф у розмірі 4-х зарплат за кожного працівника. Згідно нинішнього закону, ця санкція втричі більше — зарплата за 12 місяців (стаття 20 Закону). Роботодавець, який здійснює перепідготовку працівника, має право змусити його відпрацьовувати „проінвестовані” в нього кошти на протязі трьох років. Цікаво, що проект на відміну від закону не змушує роботодавців відшкодовувати центрам зайнятості витрати на підготовку спеціалістів, потреба у яких ними була заявлена.
Та мабуть головні недоліки законопроекту — це ті, які водночас оголошуються авторами проекту у якості найбільшого досягнення. Підкреслимо, що молоді спеціалісти, котрі шукають роботу вперше , мають право на отримання допомоги по безробіттю лише на протязі 180 днів, а не 360, як зараз. Ну і, звісно, права на цю виплату вони можуть позбавитися ще раніше, якщо двічі відмовляться від запропонованої роботи. А відмовитися від такого працевлаштування спокуса з’явиться, не сумнівайтесь, особливо, якщо ви – молодий спеціаліст без трудового стажу. Вам запропонують вибір: або бути далі безробітним, або ж піти в олігархічне рабство. Цьому сприятимуть наступні нововведення.
По-перше, роботодавці будуть отримувати пільги у випадку надання молоді та іншим незахищеним верствам першого робочого місця. Тепер будь-який роботодавець, що найматиме, скажімо, молодого спеціаліста звільнятиметься на 2 роки від сплати з цього робочого місця єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Отже, наповнення соціальних фондів знизиться. Особливо цинічно звучить, коли це подається в якості „соціальної відповідальності”, хоча цей термін доречно використовувати у контексті створення „етичного” іміджу корпорацій (шляхом реалізації екологічних та ін. проектів). А тут йдеться про звичайну податкову преференцію для капіталістів, незалежно від їхнього матеріального благополуччя. Такий підхід забезпечить працедавців дешевою робочою силою за рахунок незахищених верств населення. Капіталісти зможуть, не сплачуючи соціальних внесків, наймати працівників на найгірші умови праці. Чому саме найгірші? До такого прогнозу, зокрема, наштовхує відсутність наступної норми: підходящою не може вважатись робота, якщо зарплата там нижча за мінімальну або вона виплачується несвоєчасно (стаття 7 Закону). Виходячи з реалій законопроекту, цілком підходящою стане й робота, де працівники не бачать зарплат місяцями. Прогнозувати, до яких грандіозних масштабів може зрости кількість офіційних вакансій, я не берусь.
Щоправда, ще одна новація зможе взагалі звільнити роботодавців від такої спірної статті витрат, як заробітна плата. Це ж нововведення може різко підняти попит на молодих спеціалістів. Стаття 28 проекту дозволяє наймати випускників вузів і ПТУ на безкоштовне стажування строком до 6 місяців. Звісно ж, безоплатність може бути встановлена лише за згодою сторін. Та варто згадати, що формально і випробувальний термін є „добровільним”… Інакше вас просто не візьмуть на роботу. В умовах слабкості профспілкового руху, випробувальний термін став тією “пропозицією, від якої неможливо відмовитись”. Але, як виявилось, навіть випробувального терміну капіталістам замало.
Стажування є більш вигідним для капіталу, аніж випробування. Кодекс законів про працю України у статті 27 передбачає, що випробування строком до 6 місяців може встановлюватись „в окремих випадках” і за узгодженням з профкомом. За загальним правилом, для працівників встановлюється тримісячний термін. До того ж, на цей період має виплачуватись зарплата. У свою чергу безкоштовне стажування може бути продовжене аж до півроку без будь-якої „бюрократичної тяганини”. Відзначимо, що вразливі категорії громадян (зокрема, випускники) звільняються від випробувального терміну, а ось відносно стажування такого імунітету не передбачено. „Перевагою” стажування є і те, що його проходження не означає подальшого працевлаштування. Ви будете сміятись, але воно розглядається як послуга працівникові, що надасть йому конкурентну перевагу на ринку праці. Хоча видається, що таким шляхом посилюється якраз конкурентоспроможність роботодавця.
Саме в травні депутати можуть перейти до розгляду цього документу разом з антиконституційним Трудовим кодексом та іншими засобами „радикального покращення інвестиційного клімату”. Тому ми повинні заявляти про свою незгоду, а також організовано виступити проти цих ініціатив під час цьогорічної Першотравневої демонстрації, значення якої набуває особливо символічного характеру. 1 травня непарламентські ліві у Києві та інших містах мають намір вийти з протестом проти політики компенсації невдач роботодавців за рахунок трудящих. Звісно, в рядах демонстрантів будете і ви. Якщо, зрозуміло, ваш матеріальний стан до того часу не зрівняється зі статком олігархів — людей, які мають шанси отримати вигоду від усіх запропонованих ДЕформ.
