Ввечері 8 березня кілька лівих активістів і активісток зазнали нападу з боку членів ультраправої Партії Шведів (Svenskarnas Parti) в центрі Мальмьо. Вони поверталися з демонстрації проти насильства над жінками, організованої на честь Міжнародного жіночого дня. Напад відбувся одразу після завершення акції. Одна людина зараз перебуває в реанімації з серйозними травмами голови, ще троє отримали ножові поранення різного ступеню тяжкості. Нацисти шукали жертв цілий вечір, ходячи навколо демонстрації; іншими словами, напад не був випадковістю.
Це не перший подібний інцидент: останнім часом ультраправе насильство проти лівих у Швеції наростає, як і в Україні. В січні двоє чоловіків напали на 16-річну активістку молодіжної організації Соціал-демократичної партії, які попередили, щоб вона не пропагувала свої політичні погляди. В інших містах нацисти спостерігали за демонстраціями на 8 березня, ідентифікуючи окремих активістів і активісток.
25-річний активіст, що перебуває зараз в реанімації, є відомим борцем з расизмом і гомофобією в середовищі футбольних фанатів, членом революційної синдикалістської спілки SAC та прихильником футбольного клубу «Мальмьо». Він був одним із засновників організації «Футбольні фанати проти гомофобії». Через цю діяльність його фото нещодавно було вивішене на сайті Realisten, афілійованому з Партією Шведів.
За словами свідків, високопоставлений член партії Андреас Карлссон під час нападу атакував феміністів з ножем. Раніше він разом з товаришами відвідував Київ у складі групи «Українських добровольців» (Ukrainafrivilliga), щоб підтримати на Майдані побратимів із партії «Свобода». Згідно з його звітом, дехто зі шведських нацистів залишились тут щоб «записатися до української армії» (мабуть, мається на увазі самооборона Майдану), а Карлссон з товаришами повернувся додому кілька днів тому.
Цікаво, що в нещодавньому інтерв’ю міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт запевнив, що «Свобода» є партією «європейських демократів, які працюють на наші цінності». На думку шведських лівих активістів, саме ця толерантність до фашистських партій стала сигналом для Партії Шведів, що їхнє насильство буде нормально сприйнято суспільством. Очевидно, що їх не могла не надихнути повсюдна присутність «Свободи» та інших ультраправих угруповань на Майдані, де їм вдалося нав’язати аполітичним громадянам власну ідейну гегемонію.
Українські наці вже настільки «дорослі», що вчать шведських колег. Адже в нас давно вже проводити феміністичні акції є небезпечною справою. Так, 8 березня 2012 року на наших товаришів було здійснено напад членами неонацистського угруповання «С14», близького до «Свободи». Згодом вони ж атакували демонстрацію лівих і ліберальних активістів і активісток 8 грудня 2012 року. Минулого року хвиля нападів зросла. Найбільше жертв – серед членів студентської профспілки «Пряма дія». Серйозно постраждав і один із членів АСТ. Симптоматично, що і на Майдані найперші випадки агресії з боку ультраправих були пов’язані саме з тим, що їм не сподобались феміністичні плакати: агітація за дитсадки та рівну оплату праці здалась їм «провокаційною» і вони побили лівих феміністок.
Ми далекі від того, щоб повторювати російську пропаганду про те, що начебто всі прихильники Майдану є нацистами. Більше того, дані останніх соцопитувань надають нам оптимізму: незважаючи на шалений самопіар «Свободи» і «Правого сектору» вожді цих об’єднань мають принизливо малий президентський рейтинг. Основна маса трудящих не купилася на націоналістичну пропаганду, якою їх годувала столична інтелігенція весь цей час. Але для нас очевидно, що і відмахуватись від наявності ультраправих у парламенті, уряді та силових структурах не можна. Це серйозна загроза всьому суспільству. В найближчі місяці нацисти будуть допомагати своїм старшим партнерам в уряді проводити неоліберальні «деформи», залякуючи всі прогресивні сили, які намагатимуться їм протистояти. Саме такими й були історичні функції фашизму: допомагати капіталістам затягувати паски на робітничому класі, нейтралізуючи будь-який опір. Додатково їм допоможе російська агресія, яка зараз вимушує багатьох трудящих гуртуватися навколо непопулярного націоналістично-неоліберального уряду, кидаючи їх в обійми тих політиків, яким би вони в нормальний час не довірились ні в якому разі.
Як і в Україні, у Швеції зростаючу хвилю насильства ультраправих намагаються не помічати, відмахуючись від неї як від «розборок між маргіналами». Ціна такої толерантності – подальше сповзання суспільства вправо. Цей феномен спільний для України і європейських країн з партіями «двубортного фашизму» на кшталт угорського «Йоббіка» або грецького «Золотого світанку» – близьких партнерів української «Свободи». Розгортаючи політичний терор на вулицях, вони балотуються в парламент і здобувають дедалі більше реальної влади, користуючись поблажливістю мейнстримних лібералів.
