Анархістський комітет 19 січня скасував проведення антифашистської акції в Києві. Зважаючи на чисельну перевагу ультраправих, що перебували групами у районі проведення демонстрації, та піклуючись про безпеку учасників акції, відповідальні за проведення скоординували відступ. Усі учасники, учасниці та гості заходу безпечно роз’їхалися. Цього ж дня у Києві були спроби проведення іншого антифашистського заходу, який закінчився зіткненням із чисельною групою ультраправих, в тому числі тих, що пов’язані із так званим “Цивільним корпусом” полку “Азов”.
Приводами до агресивного ставлення до антифашистських заходів з боку ультраправих угруповань виступили, окрім суто ідеологічного антагонізму, безглузді закиди про підтримку сепаратистів. Інформаційні ресурси ультраправих закликали до розправи з антифашистами як із носіями прокремлівських позицій, що є явною спробою звинуватити ворогів у власних гріхах.
Враховуючи закиди про “проросійськість” Станіслава Маркелова й Анастасії Бабурової, а також цілком позитивне ставлення до їх вбивць з неонацистської організації БОРН, керованої з Кремля, можна зробити висновок, що правда не є цінністю для ультраправих. Будь-хто може дізнатися погляди загиблих російських антифашистів за їхніми ж авторськими публікаціями, в яких однозначно стверджується антиімперська і антирежимна позиція по відношенню до Російської Федерації. Бабурова мала українське громадянство. Маркелов був адвокатом сім’ї Ельзи Кунгаєвої, чеченської дівчини, яка була згвалтована та вбита військовим злочинцем Будановим. Під час протидії акції біля кінотеатру “Жовтень” представники ЦК “Азов” висловлювалися на підтримку російських силовиків і, зокрема, того самого Буданова, який, за їх словами, “добре робив, що вбивав чорних”.
Ненависть до антирежимних російських антифашистів можна пояснити зв’язками певної частини українських ультраправих із БОРН, яка не обмежується звичайними симпатіями. Так, близькі до БОРН російські неонацисти Роман “Зухель” Железнов та Олексій Барановський нині живуть в Україні та співпрацюють з місцевим ультраправим середовищем. Ідентифікований як член БОРН Олександр Паринов також в Україні. Відомо, що він співпрацював з “Азовом”.
До “Азову” близкий і Роман “Зухель” Железнов, який безпосередньо причетний до організації протидії проведенню антифашистських акцій 19 січня. До еміграції в Україну Зухель був притягнутий по кримінальній справі з нападу на російського антифашиста Матвія Таля, також за власними словами виступав інформатором та навідником БОРНу й не шкодує за жодне з їх вбивств, до яких він тим чи іншим чином причетний. Також він належав до організації “Реструкт” Максима “Тесака” Марцинкевича, одіозного проекту, який відкрито співпрацював з Кремлем. Право на безкарне насилля “Реструкт” купив завдяки роботі з дискредитації та фізичного залякування російської опозиції. “Працював” Тесак і в Україні: під час Євромайдану він та його друзі активно висловлювалися проти “євроінтеграції”, яка на їх думку була причиною “збочень” та “педофілії”, а раніше він намагався впровадити в Україні свій проект нападів на ЛГБТ-людей.
Тобто співучасник убивств, керованих із Кремля, неонацист, причетний до тяжких кримінальних справ, що належав до прорежимних організацій та рухів керує українськими ультраправими та зриває місцеві антифашистські заходи. Чому прокремлівські неонацисти наводять свої порядки в Україні? Хто за цим стоїть, хто їх покриває?
У публікаціях українських ультраправих стверджується, що їх російські товариші, такі як БОРН, насправді мають антирежимні настрої і через це воюють за українську сторону. Однак це брехня. Чи не більшість БОРНівців публічно підтримали авантюру Путіна на Сході України – наприклад, безпосередні вбивці Стаса та Насті. Горячев, лідер БОРН, стверджував, що в його легальної організації “Руський Образ”, що служила для прикриття політичної діяльності БОРН, навіть є свій підрозділ серед “ополченців”, а сам “Руський образ” утворив у 2013 році місцевий осередок у Донецку із членів сепаратистського угруповання “Донецька республіка”.
Слід відмітити, що значною перешкодою для проведення антифашистських акцій 19 січня у Харкові, Львові, Москві та Санкт-Петербурзі ультраправі не були. Лише в Києві ультраправі під керівництвом російського неонаціста вийшли, щоб продемонструвати десяткам журналістів “відсутність будь-якої неонацистської загрози”.
Можна стверджувати, що ультраправі, після невдалих спроб закріпитися у великій політиці, повертаються до свого звичного існування як маргінального вуличного руху. Про це свідчить їх повернення до практики субкультурного насильства, як проти політичних опонентів, так і проти людей з іншим кольором шкіри. Ідея “расової війни”, відсутність будь якої поваги до людського життя і гідності, бажання встановити войовничу диктатуру – ці погляди є неприйнятними для вільного суспільства. Навіть якщо ультраправі і не зможуть збудувати свою омріяну “справжню хунту” – насильниціькі “поліцейські” дії щодо мирних зібрань та готовність до насильства роблять їх небезпечними не лише для політичних активістів, а й для кожної людини, яка цінує свою свободу.
Анархістський комітет 19 січня
