Останнім часом ми чуємо багато критики на адресу фемінізму як буржуазного руху від людей, котрі називають себе соціальними революціонерами, лібертарними комуністами та іншими епітетами, що накладають на них певні зобов’язання. Антифемінізм цих нібито анархістів доходить до того, що вони забороняють товаришкам виходити на акції з анархо-феміністською символікою.
Нагадаємо про історію питання. Від часів формування ранньої соціалістичної думки з початку 19 століття стосунки між статями були в центрі дискусій та програм соціального визволення. Домарксистський та доанархістській соціалізм був досить профеміністичним. Не в тому сенсі, що він обстоював необхідність окремої жіночої політики, а тому, що сповідував принцип звільнення людей, емансипації всіх експлуатованих та пригноблених.
Пізніше ситуація змінилася і представники окремих соціалістичних течій почали запозичувати у буржуазії певні консервативні цінності. Так, Прудон, наприклад, сповідував ідеї чоловічої зверхності. Ці реакційні погляди почали поширюватися серед міських пролетарів після поразки революції 1848 року. І це не можна було вважати здоровою реакцією.
Дослідниця історії анархізму, соціалізму та фемінізму Антьє Шруп зазначає:
«Помимо общего репрессивного политического положения, при котором фундаментальные общественные изменения казались утопическими, некоторое стремление со стороны рабочих к «обуржуазиванию» тоже играло свою роль: «неработающая» жена постепенно становилась статусным символом, который мог обозначить социальный подъём пролетарских семей (и оставался им до 1960-х годов).»
У той самий час найбільш радикальні прихильники та прихильниці емансипації гуртуються навколо іншої тенденції, що її пов’язують із «Альянсом соціалістичної демократії». Публічним лідером цього руху вважався Бакунін, що був одним із перших розробників програми того, що сьогодні зветься «соціалістичним фемінізмом». Але не варто вважати його найбільшим радикалом в альянсі. Значна частина жінок, що належали до французьких соціалісток та російських нігілісток, займала ще радикальнішу феміністську позицію. Із тих пір жінки відіграють важливу роль у лібертарному русі – від активісток та організаторок до політичних філософинь та бойовичок.
Слово «фемінізм» багато разів змінювало своє значення. Люсі Парсонс, Емма Гольдман чи іспанські «Вільні жінки» могли відкидати цей термін, але сьогодні їх називають анархо-феміністками, і ми вважаємо смішним заперечувати фемінізм і при цьому використовувати чорний прапор.
Так, не весь фемінізм є сумісним із анархістським. Концепція завоювання жінками більшої влади, що має нібито вирішити всі проблеми жінок і суспільства, проте не руйнує усталені ієрархії та привілеї, базується на існуванні держави та капіталу, не є для нас прийнятною. Для нас важливі ті рухи, що ставлять перед собою завдання змінити культуру суспільства та ліквідувати домінування в усіх його проявах.
Ми переконані, що боротьба за звільнення жінок має вестись не після революції, а вже сьогодні і вона є частиною боротьби за звільнення всього людства. Стверджуючи гендерну рівність тут і зараз, ми робимо соціальну революцію ближче. А без звільнення жінок, чоловіків, трансгендерних людей від патріархального гніту побудувати безкласове та бездержавне суспільство неможливо.
Резолюція прийнята делегатами першого з”їзду АСТ.
7 січня 2014 року.
Дивіться також: Резолюція з’їзду АСТ. «Про історичну традицію. Анархізм та націоналізм»
