Радикальний профспілково-політичний рух, яким є синдикалізм – зразок найбільш вдалого практичного втілення революційних ідей. З-поміж всіх інших методів, таких як партійне будівництво чи підпільна боротьба, він відрізняється універсальністю та дієвістю. Так, синдикалізм уособлює в собі усі найпрактичніші моменти, що колись мали місце в інших революційних методах і рухах. Це одночасно й інструмент боротьби за покращення матеріального та правового стану робітничого класу, й ідейно-політична спілка, яка працює над поширенням революційних поглядів, й інструмент силового протистояння в переламних моментах класової боротьби. Іншими словами, синдикалізм це метод, який має роботу за будь-яких суспільних обставин – чи то в період застою, чи то в розпал владного свавілля, чи то у час загострення класових протиріч.
Виходячи саме з цих причин ми обрали синдикалізм як основний метод організаційної роботи. В період наступу на права і свободи, урізання соціальних витрат та розгул інших ініціатив з посилення державного автоитаризму та жорсткої економії за рахунок трудящих, синдикалісти виступають суспільно-політична сила, яка відстоює інтереси та свободу простих громадян.
Під час трудових чи навчальних конфліктів синдикалісти діють як радикальна профспілкова сила, яка згуртовує робітників або студентів навколо їх життєвих інтересів та бореться за радикальні зміни порядків на робочому місці чи в університеті.
Коли набирають силу ультрапрві рухи, синдикалізм стає рупором послідовного антифашизму, який закликає суспільство чавити фашистів, а також будь-яке націоналістичне, расистське та авторитарне мислення.
В переламні періоди класової боротьби синдикалізм виступає як вогнище прямої дії, направленої на страйки, окупації, експропріації та силове повалення державної влади.
Під час побудови нового суспільства синдикалізм вже здатний запропонувати тимчасові порядки, встановлені за час росту й об’єднання профспілок.
Часто синдикалізм критикують за те, що його основне заняття це профспілкова робота, а вона, як відомо, зводиться до відстоювання зарплатні чи покращення умов праці. Мовляв, це немає жодного відношення до анархізму та революції. Дійсно, участь у трудових конфліктах це не революція, так само як і просто пропагування анархістських ідей. Але об’єднавши зусилля, класова дія та пропаганда роблять значно більше і якісніше, аніж окремо, а ще й відстоює наші життєві інтереси тут і зараз.
Мало хто з необізнаних у революційних ідеях людей буде готовий до боротьби за анархо-комунізм, який настане колись у майбутньому, але багато хто візьметься за відстоювання своїх матеріальних та правових інтересів, а в разі перемоги зверне увагу на їх політичний аспект. Необхідно завжди пам’ятати про те, що класова боротьба розпалюється за право на гідне життя, і переростає у революцію лише тоді, коли вбачає у ній своє логічне завершення. То ж ми демонструємо людям силу колективної прямої дії, яка підводить їх до усвідомлення необхідності соціальної революції та анархо-комуністичного порядку, як гарантії їх свободи і добробуту.
Отже ми бачимо, що синдикалістська форма боротьби поєднує як політичні, так і економічні інтереси трудящих. Вона ставить між ними знак рівності та поєднує інтереси всіх представників класу, підводячи їх до анархо-комуністичної етики та проекту майбутнього суспільства.
