Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Чому вашій країні варто подумати про приєднання до протестів, що відбуваються в Іспанії

Травень 25, 14:07, 2011

Хуан, розгніваний
переклала англійською Естер, така ж розгнівана, як і Хуан
українською переклав Сергій Кутній

Коротко – тому, що ми боремося за простий здоровий глузд. Нас турбують питання політичної відповідальності та громадської участі. Ми не група фашистів, ані комуністів. Ми не просто сердита молодь чи роздратовані старі. Ні, ми – лише громадяни, що зрозуміли: демократія в її нинішньому вигляді не є справжньою демократією; ми – громадяни, які зрозуміли, що, хоч ми й можемо голосувати, наші голоси значать мало, а за великим рахунком – геть нічого не значать. Все просто: ми зрозуміли, що наше право голосу – це одне, а ми й політики – зовсім інше.

Як показала остання світова криза чи документальний фільм Inside Job, який здобув Оскара, сьогодні політики більше пов’язані з фінансовими шахраями, аніж із людьми, що мали б легітимізувати їхню присутність та дії, якби демократія була справжньою. Як наслідок –  втрата соціальних прав для всіх та збагачення незначної меншості, злидні як вирок для незліченної кількості людей та зростання політичної корупції в більшості країн так званого Першого світу. Разом із тим ця ситуація нітрохи не зачепила безглузді та несправедливі привілеї політичного класу та посилила панування орієнтації на суто електоральний успіх у політиці, що призвело до найбільшого віддалення політики від суспільства, яке тільки можливе у розвинутому західному суспільстві XXI сторіччя. Важко повірити, однак у той час як голоси народу чудово  регулюються виборами раз на чотири роки, Волл Стріт голосує щоранку без жодного обмеження й таким чином її голос впливає на умови нашого життя більше за будь-що.

Наші вимоги прості та однозначні: їх можна знайти у розділі “Вимоги” на сайті democraciarealya.es, у маніфесті, схваленому зборами, що виникли з протесту на Пуерта дель Соль у Мадриді 18 травня (третій день демонстрацій) чи у чьому блозі. Також цілком ясно, чтому ми цього вимагаємо: окрім вищезгаданих причин, будь-хто, хто знає іспанську, може знайти причини в докладному звіті (Pre)parados, опублікованому Ель Паїс,  у листі Сьюзан Джордж до Еврокомісії, на нашій карті корумпованих політиків чи у відповіді Беатріс Гарсіа на занепокоєння Анхельс Барсело. Також цілком ясно, хто ми: за віком ми від Хосе Луїса Сампедро (народився в Барселоні у 1917) до 5 неповнолітніх демонстрантів заарештованих уночі 15 травня на Пуерта дель Соль; умови нашого життя та праці також дуже різноманітні, як це показують новини іспанського телебачення про 15 травня. Отож ми дивуємося: якщо це все ясно й ми повторюємо це протягом останніх п’яти днів, чому ЗМІ продовжують брехати про наші вимоги та про те, хто ми є? І чому політики не схвалюють та навіть забороняють наші демонстрації?

Схоже на те, що ЗМІ брешуть, бо вони не зрозуміли, з якого приводу відбуваються наші демонстрації. Очевидно, що їхнім повідомленням бракує легітимності через зв’язок авторів із економічними інтересами корпорацій. Та ми й так усі це знаємо. Та здається, є ще й проблема з розпізнаванням, з чого видно, що преса користується словником, відмінним від нашого. Тож медіа  не здатні до висвітлення цих подій, бо вони також значною мірою  відокремлені від громадянського суспільства. Аж смішно стає від їхніх спроб означити демонстрантів як “антиглобалістів”, “молодь”, “студентів”, “безробітних” і т.ін. чи відчайдушних спроб знайти лідера у русі, принциповою характеристикою якого є горизонтальна структура. Дратує те, як вони намагаються розповідати про ці події в той самий спосіб, який зробив їх такими далекими від нашої реальності. Смішно дивитись, як вони намагаються ідентифікувати проблеми, давно знайомі нам, бо вони були частиною нашого повсякденного дискурсу та буденного життя.

Смішно бачити, як вони зараз намагаються ідентифікувати відчуття відірваності від того, що виростало в усьому світі щонайменше останні 20 років. Кумедно бути свідками того, як вони намагаються прив’язати ті самі старі питання до нових проблем, тобто спостерігати таким чином за дискурсом, який нам не цікавий. Я не думаю, що слід чекати, поки вони дадуть нам адекватну відповідь на нинішню ситуацію. Скоріше, я гадаю, треба вимагати від них, щоб вони поширювали повідомлення з Твіттера , та будь ласка, без змін до виставлених там документів. Тим більше треба попрохати їх покласти край тому, що вони досі робили – перетворенню нашої демонстрації на щось заплутане та нечітке. Можливо, ми просимо забагато, адже вони не підуть проти тих, хто їм платить; проте вони мають зрозуміти, що їх це також стосується – хоча би для того, аби забезпечити їхнє власне виживання.

З іншого боку, політики проти того, що відбувається, бо розуміють, що боротьба йде проти них, а не системи, яку вони представляють. Саме тому вони бояться. Вони знають, що нам не треба іншої системи. Вони знають, що ми хочемо демократії, та не їхньої демократії, що примушує нас обирати з-поміж маріонеток на службі купки фінансових злочинців. Ми хочемо вирішувати в тих місцях, де насправді щось вирішується. А якщо таких місць немає, ми хочемо створити такі місця. Ми хочемо цього, бо якщо вже служити, то не чиїмось слугам. Ми не хочемо бути працівниками, що можуть лишень обирати свій офіс чи начальника відділу. Ми хочемо обирати директора фабрики, бо нам очевидно, що ми, а не вони – фабрика суспільства. І це розуміння – саме те, що не подобається політикам.

Зрозуміло, що ця боротьба не може бути вічною, вона має колись завершитись. Однак важливо, щоб потому ми могли досягти чогось, що нагадувало б нам, чрму ми сьогодні вийшли на вулиці, чому ми все ще сидимо тут з упевненістю, що 15 травня – це не просто ще один протест. Ми хочемо реалізації наших вимог чи ухвалення нових законів та нових інституцій, у яких було би втілено нашу волю. На додачу ми хочемо змінити той економічний сценарій, що змусив нас зважитися на цей виступ. 15 травня має бути початком самовідданої боротьби за те, щоб нас вважали справжньою суспільною силою, а не товаром у руках політиків та банкірів. Це точка, з якої ми розпочинаємо шлях до такого представництва, яке би вважало, що ми, народ, маємо право вирішувати питання, що стосуються наших країн, що ми – це не лише наші голоси раз на чотири роки, здатні лише обирати між корумпованими особами, які підкоряються інтересам влади фінансів, замість того, щоб відповідати на наші петиції. Ми прагнемо, щоб одного дня Іспанія та весь світ стали демократією, а не частиною нинішньої системи, в якій демос протистоїть кратосу.

Ми впевнені, що наші вимоги – це не щось особливе чи незвичайне. Особливими вони є хіба що в тому, що це – чистісінький здоровий глузд. І ми продовжимо протести – чи то шляхом масових демонстрацій, чи ночівлі на вулиці – аж поки вони не будуть задоволені.
Найважливіше зараз зберігати спокій та продовжувати наш мирний виступ. Боротьба триває.

Джерело

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви