Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Про ФПУ, черепаху та перегони

Травень 25, 14:12, 2011

Петро Климов

Що треба зробити для протестувальників, щоб їхні вимоги вважалися виконаними? Судячи з нещодавнього відступу профспілки вчителів, зовсім небагато, малесенький крок назустріч людям, жест, яким імітують сигнал: вас почули. Почули і легко заспокоїли.

Це здавалося дивом: 22 березня тисячі вчителів вийшли під Кабінет міністрів з ініціативи офіційної Профспілки працівників освіти і науки України, хоча в нашій країні офіційні профспілки та акції протесту давно вже вважаються несумісними речами. Звичайно, більшість цих людей були там просто тому, що зарплати ледь вистачає на фізичне виживання. Офіційні вимоги, втім, спиралися на юридичні підстави. Річ у тім, що посадовий оклад вчителя першого тарифного розряду (613 грн. на початку року) на третину менший за мінімальну заробітну плату (960 грн.). Нижчими за мінімальну зарплату є й оклади для наступних п’яти тарифних розрядів. Реально педагоги, які належать до цих категорій, все-таки отримують мінімальну заробітну платню. Та проте, оскільки ставки для наступних розрядів вираховуються виходячи з розміру ставки першого розряду, практично всі вчителі недоотримували великі суми. Ідея тарифної сітки полягає зокрема і в тому, що заробітна платня диференціюється залежно від складності роботи, кваліфікації працівника та його стажу. Через заниження окладу першого розряду не було такої диференціації між ставками шести перших розрядів. Годі й говорити, що заниженою була й зарплатня решти досвідченіших учителів, оскільки вона залежить від ставки першого розряду. За підрахунками профспілки, за 2010 р. кожен педагогічний працівник в середньому недоотримав близько 16 тис. грн., а за січень-березень 2011 р. – близько 1400 грн. щомісяця.

Уже на наступний день після протестів Кабмін вирішив відреагувати як заведено – так, щоб нічого не робити, але водночас створити видимість піклування про незадоволених. Він розпіарив встановлення надбавки в розмірі 20 % посадового окладу «з метою підвищення престижності праці педагогічних працівників». Насправді така надбавка вже існувала і без цих оперативних псевдозаходів – уряд просто переписав кілька слів у постанові від 5 жовтня 2009 року, прибравши одне уточнення щодо працівників освітніх закладів, що отримують надбавку: «посади яких віднесені до педагогічних працівників». Тобто вчителі залишилися при своїх, адже навряд чи їх дуже тішить той факт, що тепер вони отримуватимуть таку саму «надбавку», як і раніше, відповідно до новенької постанови, а не постанови півторарічної давності. Щоб закріпити успіх та остаточно заспокоїти керівництво профспілки – бо ж в уряді, звичайно, впевнені, що лояльність учителів залежить саме від нього, а не від зарплатні й умов праці – міністерство розщедрилось на спеціальний лист подяки за плідну співпрацю голові освітянської профспілки Георгію Труханову. Натомість самі вчителі не отримали жодної додаткової копійки – їм просто замилювали очі.

Але профспілка не купилася відразу на такий дешевий трюк і в середині квітня оголосила про намір продовжити протести 17-18 травня, причому тепер уже за участі інших працівників бюджетної сфери. Невже крига скресла і профспілка нарешті почала займатися тим, для чого створювалася і для чого кожен вчитель платить 1% членського внеску із кожної зарплати? Аж бігом. Буквально за кілька днів до акцій протесту вона оголосила, що тепер вважає проведення акцій протесту «недоцільним» і дала регіональним осередкам відповідні директиви. «Недоцільне» воно, мовляв, тому, що уряд прислухався до вимог і 11 травня – рівно за тиждень до протестів – ухвалив підвищення рівня оплати бюджетної сфери.

Звучить красиво, але зміст знущальний: посадовий оклад працівників першого розряду тарифної сітки підняли рівно на 10 грн. – з 625 до 635 грн. Відштовхуючись від цього, уряду було нескладно за допомогою арифметичної еквілібристики та замовчувань виставити цю подачку як епохальне досягнення. Кажуть, наприклад, що середній розмір посадових окладів педагогічних працівників становитиме 1251 грн., а науково-педагогічних працівників – 2172 грн. Це правда, але правда й те, що до нового рішення Кабміну на 1 квітня вони мали становити відповідно 1231 і 2138 грн. Двадцять гривень – достатня сума, щоб вчитель міг зажити по-іншому і заспокоїтись! З 1 грудня 2011 р. середній розмір окладу педагога становитиме на 100 грн. більше, ніж це передбачалося раніше – 1387 грн. замість 1288 грн. Але не факт, що навіть сумарне підвищення середньої зарплати за рік з 1208 до 1387 грн., тобто приблизно на 15%, компенсує інфляцію. Адже за перші 4 місяці цього року ціни на продукти харчування виросли на 5,1%, на комунальні послуги – на 9,2%, на транспортні послуги – на 7,6%. Якщо ця тенденція збережеться, то вчителі, попри розрекламоване «підвищення» в межах «покращення», опиняться в ще більшій скруті, ніж були перед початком своїх акцій. Метою акцій протесту було забезпечення мінімального тарифного окладу на рівні мінімальної зарплати – а уряд запропонував лише «наближення». А наближатися, як відомо з історії про Ахіллеса, який наздоганяє і ніяк не може наздогнати черепаху, можна нескінченно. Принаймні цього року виконання вимог учителів не передбачено.

Можна лише здогадуватись, є керівництво профспілки аж настільки догідливим владі, що вирішило притримати обурення вчителів самостійно, чи все ж таки уряд серйозно натиснув на нього. Фактом залишається те, що воно відступилося за найменшої хитрості уряду. Але ще важливішим фактом є те, що вчителі поки що виходять на акції протесту лише на заклик профспілкової бюрократії та залишаються вдома на її прохання.

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви