Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Встаньте!

Червень 25, 18:39, 2011

Товаришка О., “Ліва Справа”

Весною мені пощастило потрапити на відкриття кінофестивалю «Жінка з кінокамерою», який наразі проходить у кінотеатрі «Жовтень». Я кажу «пощастило», бо саме там я побачила фільм «Встаньте! Історія руху визволення жінок 1970-1980» («Debout! Une Historie du movement de liberation des femmes 1970-1980», Франція-Швейцарія, 1999). Насправді, довга назва фільму не особливо спонукала до перегляду, і я очікувала, що буду мужньо стримувати позіхання протягом 90 хвилин візуалізації історичних подій Франції. Проте вже з перших хвилин перегляду стало зрозуміло, що позіхання відкладаються на потім: настільки близькою виявилася французька історія українській і настільки «рідним» виявився фільм мені як глядачці.

Документальний фільм Кароль Руссопулос знятий «просто як двері». Інтерв’ю з двадцятьма жінками, які брали участь у процесі визвольного руху жінок у 70-80-ті, перемежовувалися документальною хронікою. Здавалося б: що з того? Але відірвати погляду від цих жінок і подій фільму було неможливо. І причиною цього була не лише майстерність режисерки, яка вміло вплітала кадр за кадром у канву фільму: особисте – політичне, особисте – політичне… Самі проблеми, про які говорили французькі активістки і яким протистояв визвольний рух жінок, були аж надто близькими до українських, щоб бути байдужою. Це проблеми експлуатації та дискримінації жінок – у публічному та приватному просторах. Це нерівна оплата праці для жінок і чоловіків (різниця в Україні складає до 30%), подвійна експлуатація жінок (домашня праця і догляд за дітьми, які не вважаються роботою), «скляна стеля» (неможливість кар’єрного зросту для жінки). Це проблема абортів, які були заборонені у Франції і зараз під загрозою заборони в Україні. Проблема насильства над жінками і ставлення до нього в суспільстві. Питання рівності прав і можливостей для всіх жінок, а не лише для білих-гетеросексуальних-…(додайте своє). Безліч інших проблем, які були присутні в житті французьких жінок у 70-х і досі є в житті українських жінок.
З усіма проявами патріархального, консервативного суспільства довелося боротися феміністкам у 70-х. І спогади про цю боротьбу, розказані коротко, емоційно, передані як живий досвід для майбутніх поколінь, не могли не зворушити. Звісно, в Україні досі немає сильного феміністичного руху. Але проблеми і перипетії становлення визвольного руху жінок у Франції часів 70-80-х вже закликають до роздумів і порівнянь. Адже це саме ті проблеми, які доводиться вирішувати багатьом українським феміністкам і феміністам зараз, на етапі зародження руху захисту прав і можливостей жінок. Перш за все, це методи боротьби. Рух Визволення Жінок (MLF, Mouvement de Libération des Femmes) розпочався з 9 сміливих і не дуже молодих жінок, які вийшли на вулиці, протестуючи проти заборони абортів. Але вже за деякий час цей рух переріс у чисельні демонстрації, які, як повінь, заповнювали міста Франції. І методи боротьби різнилися так само як учасниці руху: від роздавання квітів перехожим та мирних демонстрацій до підпільних абортів та спалення прапорів. Бурхливі оплески у залі викликала сцена «відповіді» феміністок владі після знесення будівлі Жіночого центру: з гаслами «Влада руйнує, жінки будують!» активістки нашвидкуруч замурували двері муніципалітету. Думається, ідея про цемент, який швидко сохне і який можна використати «за призначенням», тепер надовго засіла в головах українських глядачок і глядачів.
Різність людей, звичайно ж, не обходиться і без відмінності думок та поглядів. І тут французьким феміністкам доводилося також «вибудовувати» власну концепцію того, як і з ким має діяти Рух Визволення Жінок. Проблеми і  конфлікти почалися майже одразу, і не лише між жінками і чоловіками, але і між самими жінками. Так, гомосексуальні жінки, які радо підтримали гетеросексуальних у їхній боротьбі за вільні та доступні аборти, згодом відчули, що ті не відповідають «послугою за послугу», коли ідеться про захист прав лесбійок. Саме у процесі дискусій, розмов і переговорів вироблялося спільне уявлення про рух, спільні завдання і цілі боротьбі. Основою Рух Визволення Жінок стали активістки та активісти феміністичного руху і солідарні профспілки. Тиск чинився і ззовні: медіа перекручували послання (і навіть назву) руху, високопосадовці заявляли, що не бачать порушення прав жінок, а мізогінія – це те саме, що любов до жінки. Схожу ситуацію маємо і в Україні, коли політики з трибун і телеекранів говорять про те, що «місце жінки на кухні», а реформи – «не жіноча справа». Серед тих, кому «невигідний» солідарний жіночий рух – завжди і праві, консервативні угрупування.
Пам’ятаю, як після закінчення фільму глядачки і глядачі не поспішали вставати з місць і обмінювалися довірливими поглядами – ніби група, яка нарешті відчула свою єдність. Захоплена фільмом, я підійшла до сивої усміхненої Гаїсс Яссер, Президентки Міжнародного фестивалю жіночого кіно у місті Кретей, яка і «привезла» найкраще з кінофестивалю для програми «Жінки з кінокамерою». Хотілося подякувати Гаїсс за такий актуальний для нас фільм, і висловити думки і порівняння, які назбиралися під час його перегляду. Вислухавши мене, Гаїсс усміхнулася ще більше: «Кожного разу, коли я говорю з феміністками різних країн, я відчуваю те саме. У нас можуть різнитися країни, покоління і методи дії. Проте у нас завжди залишаються спільні проблеми – і спільна боротьба».

 

ДЖЕРЕЛО

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви