Тов. Орест
Якщо бути чесним, то до акції студентів і викладачів КПІ в мене ставлення було кардинально інше, аніж в його організаторів. Ще перед нею на питання, варто чи ні в ній брати участь, дехто з наших твердив, що це мутні бюрократичні розборки і встрявати в них не потрібно. Мені ж думається, що встрявати варто в усе, що відбувається довкола, особливо якщо те зачіпає тебе. А якщо воно зачіпає багатотисячний колектив такої громадної махіни як КПІ, то воно зачіпає усіх. Ще перед акцією один із студентських активістів висловився, що такі універи, як КПІ, революції роблять. Зараз багато говорять про революцію, по світу активно ширться антикапіталістичний рух протесту, міста одні за одним “окуповують”, тому було цікаво подивитися на революційні студентські настрої. Тим більше, що обіцяли “Сталінград 2011”.
В акції представники АСТ брали участь зі студентською профспілкою “Пряма дія”, відомою уже не лише в Україні, а в цілому світі. Знають ПД і в КПІ, тому листівку, яку ми випустили спільно з прямодійцями ,активно розбирали. В листівці було три основних моменти, три кити, на яких тримається наша позиція:
1) КПІшники самі мають вирішувати, кому і як керувати ВНЗ, більше автономії та демократизації в цих питаннях;
2) лише активна позиція, протести можуть принести результат, а тому варто організовуватися і бунтувати;
3) одне з ключових: новий закон “Про вищу освіту”, який зараз активно просуває влада, – це кабздець як для студентів, так і для викладачів.
Нашому представнику організатори слово на мітингу дати не захотіли, символіку того ж ПД принести не дозволили. Щоб не викликати зайвої конфронтації, ми обмежилися розтяжками з гаслами “Не дражни студента”, “В загребущі лапи МОН КПІ не віддамо”, “Більше автономії, менше економії” і “Самоуправління викладачів і студентів”.
Організатори заходу панічно боялися політизації та радикалізації протесту. Ще підходячи до Площі знань, я зауважив хлопців з пов’язками типу “дружинник”. Також по натовпу ходили хлопці спортивного і не дуже вигляду з бейджами “Безпека”. Зі сцени всіляко наголошувалося, що можливі провокації, що ми зібралися лише з однією метою: відстояти КПІ. За цим слідувало про збереження пана Згуровського на посаді ректора. Народу зібралося багато, вся площа була заповнена.
Організатори недаремно багато говорили про політизацію і провокаторів: попереду натовпу біля входу в перший корпус стояли клоуни в масках, представники неонацистської партії ВО “Свобода”. Ультраправа партія активно рветься до парламенту, тому не втрачає жодної можливості засвітитися на камеру. Для цього “множить сутності”. Всі уже заплуталися в назвах її віртуальних студентських організацій: восени на студентських акціях провокації організовувала “Студентська свобода”, взимку ті ж самі люди організовували бійку на акції проти закону “Про вищу освіту” і називали себе мережею “Український студент”. Цього разу це була “профспілка”, яка незрозуміло чому має такий статус, під назвою “Самоврядування” (причому на партійному сайті спливла назва… “Студентська свобода”).
В написаній і криворуко зверстаній листівці нацики наїжджали на Згуровського і студраду і продовжували винити у всьому міністра неправильної національності (судячи з усього, це їхня основна претензія). Оскільки організатори акцію організовували за Згуровського, то вони дуже нервували. Студенти ж ставилися до блаженних поблажливо. В подальшому їх намагання завести “славамиукраїні” у студенства викликали, як правило, сміх, що наштовхнуло на думку: не такі вже й далекі від політики люди в КПІ.
Про сам перебіг акції непогано написано в звіті “Прямої дії”. Від себе додам, що незважаючи на підкреслено лояльну до влади позицію організаторів, мене приємно вразила ідея окупувати ректорат, якщо МОН припхає свого ректора чи виконувача обов’язків. #Occupy KPI – це непогано звучить!
З негативів – не сподобалися заяви в мікрофон на тему “хто найкращий ВНЗ”, “ми еліта” і т.п. Звісно, ті, хто це робив – це так звана “еліта”, студрада, профком; але навряд чи це можна твердити звичайному студенту чи студентці, які завтра закінчать навчання і не знатимуть. де влаштуватися на роботу. Такий підхід, як мінімум, шкодить перспективі подальшої консолідації студентства різних вузів. В будь-якому разі, серед прихильників “ПД” були й активісти та активістки з інших вузів – наприклад, Могилянки. Саме тому цей міжвузівський шовінізм – не найкраща річ. Могилянці, наприклад, продемонстрували саме протилежне, приклад солідарності.
На жаль, студенти в більшості своїй були доволі пасивні в плані гасел. Це намагалися культивувати і організатори, які в мегафон заряджали лише “КПІ” і “Табачник, вийди до студентів”. А в кінці, коли замість Табачника прийшов Куліков, то в вірнопідданському холопському угарі затягнули “просимо”. Правда зазначу, що студентство, до його честі, у відповідь почало скандувати “вимагаємо”.
Думається, що всі ці функціонери, які розраховують використати протест у власних кар’єрних інтересах, на виході можуть врешті-решт отримати зовсім інше. І це буде класно.
