Віталій Дудін, “Ліва Опозиція”
Указом Президента України від 17 лютого ц.р. Дмитро Фірташ був призначений головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради (НТСЕР). Це означає завершення формування даного органу, і, водночас, дає старт реалізації прийнятого ще рік тому Закону України «Про соціальний діалог в Україна». Вочевидь призначення було приурочене до 20 лютого — видуманого Віктором Януковичем Дня соціальної справедливості. «Відсвяткувавши» цей день українці вступають в нову епоху розвитку відносин між працю та капіталом, яка обіцяє запам’ятатись деякими унікальними рисами і подіями.
Представницька бюрократія
Зазначена Тристороння рада задумувалась як майданчик для соціального діалогу і знаходження компромісу між урядом, профспілками і роботодавцями. Головною «матеріальною» передумовою прийняття закону називають можливість «репрезентативним партнерам» делегувати своїх представників до управління фондами соціального страхування. Окрім цього, тому ж таки колу суб’єктів дозволено брати участь в управлінні фондами соціального страхування, впливати на генеральні, галузеві і територіальні угоди які визначають загальну політику створення робочих місць, галузеві зарплати і динаміку їх зростання, розрахунок прожиткового мінімуму, надання допомоги від держави та роботодавців в бачив пільг, соціального житла, оздоровлення тощо. Словом, “звичайні профспілки” не зможуть впливати, на все, що охоплюється поняттям «соціальні стандарти», тому що їх вправі буде “освячувати” лише єдиний центр. Це, звісно, не є джерелом «швидкого прибутку», як вищезазначений доступ до мільярдних фондів соцстрахування. Але також принесе свої дивіденди усім трьом сторонам соціального діалогу. Точніше, їхнім представникам, які, власне, і входять до НТСЕР.
Важливо, що цей орган від початку планувався як «елітарний клуб»: своїх делегатів туди могли направити лише представники організацій, які відповідають досить жорстким критеріями. Так, профспілка повинна налічувати 150 тис. працівників, а структура роботодавців має об’єднувати підприємства, на яких зайняті більше 200 тис. чоловік. Найповніше відповідають цим критеріям Федерація профспілок України та Федерація роботодавців України.
Відповідно, лідери саме цих структур здобули право очолити Раду. Співголовами НТСЕР стали Юрій Кулик (голова ФПУ) та той же Дмитро Фірташ, котрий завдяки загаданому указу президента став «на голову вище» своїх колег. Урядову сторону в діалозі представляє Сергій Тигіпко, міністр соціальної політики України. Можно прогнозувати, що даний «Троїстий союз», подібно своєму історичному попереднику, стане об’єднанням хижаків, одержимих переділом ресурсів. Хоча, можливо, тут доцільніше казати про одного змія капіталу з трьома різними обличчями.
Зважаючи, що керівник спільного представницького органу Д.Фірташ виступав спонсором Партії регіонів, то стає взагалі незрозуміло, хто, з ким і про що веде діалог, і що, власне в ньому «соціального»? Влада просто підсовує нам чергову обманку, радячись сама з собою — і видаючи власну думку за якийсь компроміс між підприємцями та трудящими. Влада в черговий раз демонтує навіть залишки декорацій будь-якого демократизму і неприховано витісняє профспілки із публічної політики. Такий орган навіть не пов’язує себе з жодними соціальними деклараціями, йдеться лише про сприяння «реформам та бізнес-клімату».
Символічно, що від імені людей праці говоритиме олігарх Дмитро Фірташ — «фахівець» з трудових відносин, досвід якого переважно стосується саме обмеження трудових прав. Хоча, після призначення капіталіста Сергія Тигіпко на посаду керівника Мінсоцполітики, здавалось би, всі мали змиритися з тим, що про якість забезпеченності трудящих вправі говорити експлуататори.
Якщо з бізнесменами Тигіпком і Фірташем «все зрозуміло», то профспілковий бюрократ Кулик, очоливший ФПУ наприкінці 2011 року, за великим рахунком, не встиг «проявити себе». Цілком можливо, що новостворена Рада надасть йому такий шанс.
Наша пісня гарна й нова…
Варто зазначити, що попередник Кулика — регіонал Василь Хара — попри своє намагання знищити профспілки, як інструмент боротьби, запам’ятався критикою «пенсійної ДЕформи». Влітку 2011 року, пан Хара, звинувачений Генеральною прокуратурою України у розкраданні профспілкового майна, закликав актив профспілок протестувати проти урядової політики. І тисячі доведених до відчаю людей чи не вперше збагнули, до чого їм взагалі членство у профспілці. Конкуренція між представниками правлячого класу тоді змусила ФПУ вивести тисячі людей і хоча б добитись «пом’якшення» умов перехідного періоду. Пенсійний вік жінок збільшили-таки до 60 років, хоча і передбачили можливість «передчасного» виходу на пенсію у 5-річний строк. Втім, останні події дозволяють трактувати ті виступити, як остаточну агонію Федерації. Кулик (мабуть, дається взнаки його прізвище) зумів перетворити ФПУ на комфортне й затишне болото.
За весь час перебування Кулика на посаді не було організовано жодного виступу проти урядової політики чи свавілля роботодавців, якщо користуватись статистикою сайту ФПУ. Все, що ми можемо побачити у новинах — нескінченне коло з «круглих столів», нарад і консультацій. А ближче до нового року ФПУ повністю спрямувала організаційний потенціал на проведення святкувань в «найкращих» традиціях брежнєвського СРСР. ФПУ повернулась до свого звичного роду діяльності, точніше бездіяльності. І тут доцільною є народна мудрість, яка дозволяє прогнозувати проведення нового року за тим, як його зустріли.
І було б зрозуміло, якби в недостатній радикальності Федерацію звинувачували незалежні профспілки або ліві радикали. Але ж вектор розвитку ФПУ контрастує у порівнянні навіть з європейською профбюрократією. Що цікаво — на сайті постійно з’являються заяви європейських профспілок на підтримку загальнонаціональних страйків. Наприклад, одна із них закликала громадян Греції продовжувати боротись проти «оптимальних рішень», нав’язуваних «трійкою» (МВФ, Європейський центральний банк і ЄС) в контексті «антикризових» заходів. В Україні ж, як зазначалось, є своя внутрішня «трійка», і, по правді кажучи, нам з головою вистачає і її. За рівнем цинізму вона поки що випереджає найбільші світові центри впливу.
Як бачимо, членство ФПУ у міжнародних профспілкових об’єднаннях жодним чином не впливає на її діяльність. «Дуже добре, що останнім часом налагоджується плідна співпраця у рамках НТСЕР. Це буде допомагати владі у реалізації масштабних соціально-економічних реформ», — зазначає пан Кулик. І ці слова, на жаль, викликають довіру.
Чого чекати ще?
Не виключено, що тепер саме НТСЕР стане центром продукування антисоціальних рішень, спрямованих на полегшення життя й без того «бідних» бюрократів і капіталістів. Адже, пропозиції будуть подаватись вже як результат обговорення між соціальними партнерами, а не як «спущений з гори» наказ, скажімо, Віктора Януковича. За таких умов непотрібними стають і громадські слухання, які зараз досить часто дозволяли гальмувати певні ініціативи. Публічне обговорення, як правило, передбачало участь усіх бажаючих, а тут пролунає думка лише «компетентних» сторін, позицію яких не важко спрогнозувати.
Можна прогнозувати, що саме від цих «високоповажних сторін» пролунає ініціатива монетизації пільг та створення недержавних накопичувальних пенсійних фондів. Також лунає думка, що саме це середовище займеться роботою над новим Трудовим кодексом України. Майже одразу після обрання пана Кулика на посаду голови ФПУ, Дмиттро Фірташ заявив про необхідність спільно доопрацювати проект ТКУ. З повідомлення випливало, що єдиними «гідними» розробниками були лише ФПУ та ФРУ, а сам процес буде здійснюватись за закритими дверима. Нагадаємо, що проект Василя Хари (№1108) не не виправдав усіх сподівань великого капіталу. Так з’явилась редакція ТКУ від Конфедерації робтодавців України, яка окрім закладених анти-робітничих положень, містила додаткові. Зокрема, йдеться навіть про ліквідацію поняття мінімальної зарплати. Дозволятиметься платити молодим працівникам навіть нижче від цього законом-установленого принизливого мінімуму. Окрім цього лунає пропозиція змінити структуру заробітної плати: включити до її складу компенсаційні й стимулюючі виплати. Якщо на сьогоднішній день роботодавець змушений платити 1 073 грн. і доплачувати премію за певні трудові заслуги, то він дістане право обмежувати усю зарплати цим самим мінімумом в 1 073 грн. Звісно, це відобразиться загалом на вартості робочої сили.
Зрештою, всі «сюрпризи» сьогодні передбачити неможливо. Але можна бути впевненими, що рада, що складається з одних тільки вовків не може добре дбати про інтереси «вівець». І наївно було б вважати, що участь по справжньому незалежних організацій робітничого класу могло вплинути на ситуацію. Людям праці потрібно не зважаючи не будь-яких представників висловлювати свій голос і боротись проти влади олігархів і бюрократів. Для цього, на щастя, не потребується жодних критеріїв та представників. Було б лише бажання.
Див. також:
“Соціальний діалог” в Україні очолить Фірташ
Азаров просит профсоюзы активнее защищать права трудящихся
На свободу выйдут 5 тыс. буржуев. Чиновника-миллионера пока что не “декриминализировали”
Трудовий Кодекс будуть обирати між поганим і ще гіршим
Разговорчики в строю: почему невозможен “социальный диалог”?
