З моменту опублікування нашої попередньої заяви насильство над невинними громадянами не припинилось, а лише набрало обертів, причому не тільки з боку владного апарату.
Невдала спроба штурму Адміністрації президента 1 грудня, яку опозиція звалила на начебто “провокаторів”, закономірно призвела до жорстокого розгону демонстрантів “Беркутом”. Дев’ятеро людей, що випадково опинилися на місці подій, не будучи причетними до нападу на міліцейський кордон ультраправими бойовиками або партійними активістами, були заарештовані. Людям, випадково вихопленим із натовпу, було висунуто звинувачення в “організації масових заворушень”; суд продовжив їм термін утримання під вартою до двох місяців. При цьому їхня доля цікавить опозиційних політиків набагато менше, ніж відмивання власного іміджу та зачистки самого Майдану від “політично ненадійних елементів”.
Увечері 4 грудня зі сцени Майдану пролунав заклик до фізичної розправи над активістами Конфедерації вільних профспілок України, що розташувалися в своєму наметі біля метро “Хрещатик” і роздавали профспілкові листівки. Оратор, що нацьковував натовп, у якості “обтяжуючої обставини” назвав червоний прапор, під яким начебто стояв намет (хоча ніякого прапору там насправді не було). Група ультраправих молодиків розрізала намет ножами, зламала звукопідсилювальну апаратуру, відібрала генератор та побила активістів – в одного з них ушиблені ребра, в іншого зламаний ніс і підбите око, у всіх трьох опіки очей від перцевого газу. Напад супроводжувався вигуками “Шавки”: так неонацисти називають активістів лівого та антифашистського руху.
Народний депутат Ігор Мірошниченко, що стояв поруч і спостерігав за побиттям, підкреслив, що сам він нікого не бив і не має поняття, хто це зробив. Він порадив звернутися постраждалим до міліції та звинуватив їх у тому, що вони, можливо, є комуністами – погрожуючи самостійно їх побити, якщо його підозри підтвердяться. Раніше активісти лівого та феміністичного руху неодноразово піддавалися нападам на “євромайдані” з боку тих-таки ультраправих: їм здавалися “провокативними” гасла за безкоштовну медицину та освіту і проти дискримінації.
При цьому прес-служба Конфедерації вільних профспілок України заявила, що відбулись лише “дрібні непорозуміння”, відмовившись підтримати своїх активістів.
Автономна спілка трудящих висловлює солідарність із жертвами політичного терору – як з боку держави, так і з боку неофашистів, які, на жаль, не зустрічають ніякої відсічі на “євромайдані”. Ми неодноразово виступали проти тенденцій до встановлення поліцейської держави та свавілля міліції, судів і прокуратури. Одним із перших завдань справжньої революції, на нашу думку, має бути розформування всіх поліцейських формувань та повна амністія. У даному ж разі доцільно вимагати розпуску “Беркуту” та інших спецзагонів, призначених для боротьби з демонстрантами, а також негайного звільнення та повної реабілітації дев’ятьох “в’язнів Банкової”.
Водночас ми бачимо, що ситуацію на “євромайдані” повністю контролюють ультраправі. Ультранаціоналістична риторика надійно витіснила всі інші теми на Майдані; єдине гасло, знайоме протестувальникам – “Слава нації, смерть ворогам”. Більша частина неонацистських бойовиків контрольована партією ВО “Свобода”, але є й інші угруповання: УНСО, “Тризуб”, Соціал-націоналістична асамблея тощо. Їх цілком толерує так звана “націонал-демократична” опозиція. Один із вождів “євромайдану” Юрій Луценко сам керував Міністерством внутрішніх справ протягом чотирьох років; за цей час він нічого не зробив для припинення поліцейської жорстокості, не розігнав “Беркут” та інші спецзагони. Натомість він прославився рейдами проти осіб неслов’янських національностей та заявою “можете вважати мене расистом”. Уже на “євромайдані” він висловив турботу про долю “40 мільйонів освічених білих християн”. Не мають нічого проти ультраправих і інші опозиційні керманичі. Зі сцени лунають не лише заклики до фізичних розправ, а й поезія на тему “жидів”.
Політичний терор проти лівих і профспілкових активістів, який посилився протягом останнього року, не припинився і зараз. Ми не поділяємо політичних поглядів побитих учора активістів, але усвідомлюємо, що на їхньому місці могли би опинитися і члени АСТ, і будь-хто, незгодний з політичною програмою націоналістів. Ми виступаємо проти поліцейської держави як у виконанні Януковича-Захарченка, так і в виконанні Тягнибока-Мірошниченка. Ми не маємо ані депутатських мандатів, ані грошей, ані бойових загонів; наша єдина зброя в боротьбі з державою та нацистами – це солідарність.
