Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Найголовніший бос

Листопад 13, 13:38, 2012

Надія Парфан

Користуючись збігом історичних та особистих обставин, життя зробило з мене культуролога. Серед іншого, я можу відрізнити Моне від Мане, оперувати словами “дискурс”, “парадигма”, “етика”, “естетика” і показати чесно натруджений диплом із записом “теорія/історія культури”. Як і багато інших культурологів, я заробляю собі тим, без чого сьогодні не обходиться жоден проект у галузі культури, – пишу, перекладаю, редагую, організовую, курую. Незважаючи на постійний ризик безробіття, моє резюме перевалило за другий десяток проектів. Роботи, як не дивно, вистачає, чого аж ніяк не скажеш про час, зарплату і впевненість у завтрашньому дні.

Прекаризована [1] – здебільшого жіноча, нестабільна, понаднормова, не захищена законодавством – праця є нормою української економіки культури. Востаннє трудову книжку я діставала у “докризовому” 2007 році, коли працювала на давно закритий холдинг КП-Медіа. З того часу я ставлю підписи біля скромних сум навпроти власного прізвища у бухгалтерських бланках, пишу розписки від руки і колекціоную білі конверти з іноземними купюрами. Часовий інтервал між виконанням роботи та отриманням зарплати є величиною змінною, якщо не зовсім випадковою. Так, одного разу працюючи в захламленому коридорі великого культурного проекту, я побачила у дверях колегу на дев’ятому місяці вагітності з маленьким сином – вона прийшла випрошувати гонорари за переклади, виконані ще до того, як вдруге завагітніла. Іншій колезі на керівній посаді подібного культурного проекту зарплату не платили три місяці поспіль, після чого вона перестала працювати, але щодня приходила на роботу вимагати з директора гроші на обід. Незважаючи на значне запізнення, цим моїм колегам врешті заплатили – на відміну від цілого штату “позаштатних” авторок і авторів широко відомої у вузькопрофесійному колі газети “Культура і життя” Міністерства культури, яке вже другий рік поспіль не виплачує гонорари за останні номери видання.

Про експлуатуцію “креативного класу” заговорили вголос після того, як низка дослідниць і дослідників зробили таке спостереження: модель прекаризованої праці, типова для постіндустріальної економіки, одною з перших виникла в художній сфері. Запорукою вітальності капіталізму стало те, що він перетворив виробництво на мистецтво, а мистецтво – на виробництво. Сьогодні соціологи, а також художниці з художниками все частіше помічають за менеджерами корпорацій нонконформізм, гнучкість і “творче мислення”, якими звикли наділяти людей мистецтва. У книзі “Новий дух капіталізму” французькі теоретики Люк Болтанскі та Ев К’япелло пояснюють це тим, що мистецький авангард 1920-х і контркультури 60-х були успішно інкорпоровані в капіталістичний проект методом “надідентифікації капіталізму – зверху вниз – із його критикою”. Щоб показати цю теорію в дії, достатньо пригадати останній випадок із моєї професійної практики.

У кінці минулої зими я опублікувала матеріал, тема якого несподівано стала хітовою відразу після публікації. Через таку своєчасність статтю часто цитували і наводили посилання на першоджерело, що відчутно збільшило відвідуваність сайту видання. Коли за кілька місяців після публікації я поцікавилася, як отримати гонорар, випускова редакторка відповіла: “На жаль, не знаю”. Минуло ще кілька місяців, на мене чекав великий переїзд і багато додаткових витрат, тому після кількох невдалих спроб “вибити” гонорар із редакторки випускової, я вирішила звернутися до головної. Вона вибачилася, пообіцяла вирішити це питання – і зникла в нікуди. Ще за якийсь час я написала вдруге, апелюючи до цехової солідарності і професійної етики. Відповідь була такою: “Вибачте за затримку, давайте замість сварок придумаємо якісь нові матеріали – ми змінили склад бухгалтерії і домоглися від видавця зобов’язання більше не затримувати гонорари, так що обіцяю – проблем надалі не буде. Ваш матеріал – одна з наших найкращих публікацій за останній рік, я ним дуже пишаюсь і дуже ціную вчасність вашої пропозиції”.

Ця ситуація дуже нагадує комедію Ларса фон Трієра “Найголовніший бос”, у якій директор фірми приймає непопулярні рішення і звалює всю вину на вигаданого “головного боса”. От тільки трієрівський директор вирішив найняти актора і хоча б розіграти перед колективом “головного боса”, а мій “змінений склад бухгалтерії” і “зобов’язання видавця” так і не матеріалізувалися. Замість гонорару я отримала дивні компліменти і ту саму гіпнотичну “надідентифікацію з критикою зверху вниз”, після якої лишалося обеззброєно знизувати плечима.

Мають рацію ті, хто вважають, що справа тут зовсім не в людях, бухгалтерах і навіть не в міністерствах – проблема глибоко системна. Проте є у ній суто своя, низова цехова складова: більш чи менш несвідомо всі ми схильні вірити в те, що наша робота – це трохи більше, ніж просто робота. Десь у повітрі витає Велика Ідея, що витісняє економічне пригнічення і перетворює прекаризовану працю на анонімну благодійну справу. Філософи Майкл Хардт і Тоні Негрі кажуть, що прекаріат – це певний механізм контролю, суть якого в тому, щоб зробити статус праці тимчасовим і знищити межу між робочим і неробочим часом. “Культура” – метафізична фікція родом з епохи романтизму – якнайкраще справляється з функцією контролю, розігруючи нашого “головного боса”.

Однак замкнене коло можна розімкнути, адже Трієр прочитується, зокрема, дуже просто: не хочеш брати участь в експлуатації – не бери. Це значить, що роботу і благодійність треба розмежувати так само чітко, як Моне і Мане. В ситуації обмежених бюджетів є сенс звертатися по допомогу до волонтерів, працю яких можуть компенсувати досвід, професійні контакти чи радість спілкування. Головне не забувати, що професійна співпраця – це ситуація обміну. Якщо нема що дати взамін, просто не треба брати.

Джерело

Див. також:

Прекаризация труда и как с ней бороться

Розпочато кампанію на захист прав трудящих мистецтва

Прекратить работу!

Примітки:
1. Прекаризація – тенденція правової дерегуляції трудових відносин при одночасному згортанні соціальних гараній, що має на меті підвищення інтенстивності праці та примусу працювати.

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви