Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Ґрамші та синдикалізм

Січень 16, 14:17, 2013

Том Вецель

Том Вецель про італійського марксиста Антоніо Ґрамші, італійський рух заводських рад 1919-1920 та анархо-синдикалістське обґрунтування революційності профспілок

У полеміці з синдикалістами Антоніо Ґрамші стверджував, що ті помиляютьсяся, коли наполягають, що профспілки здатні стати органами робітничої революції. Він казав, що синдикалістський підхід плутає маркетингові організації праці за капіталізму — профспілки — з організаціями для керування виробництвом у соціалістичній економіці — робітничими радами. Оскільки профспілки, на думку Ґрамші, покликані впливати на умови продажу праці роботодавцям, то ці організації притаманні тільки капіталістичному суспільству.

Однак якщо ми придивимося до завдань туринських цехових рад, описаних у «Програмі цехових спілок» (Shop Stewards’ Program), то зрозуміємо, що більшість їхніх дій насправді стосуються організації боротьби з роботодавцями за умови праці в капіталізмі. Наприклад, покликані «нагладати» за виконанням чинних трудових договорів та «розв’язувати конфлікти, які можуть виникнути між робочою силою й управлінцями». Іншими словами, рух цехових рад був саме профспілковою силою — саме тому, що він виражав і прагнення робочої сили до більш ефективної організації в наявній капіталістичній системі, і прагнення до повного контролю. Оскільки будь-який масовий робітничий рух такого типу зароджується в капіталістичній системі, здається, цієї «подвійної» функції неможливо уникнути.

Більше того, аргумент Ґрамші проти можливості «революційного профспілкового руху» відштовхувався від інституціалізованого, бюрократичного характеру офіційних профспілок — членів Загальної конфедерації праці (Confederazione Generale del Lavoro, CGL). Схожим чином, його захист революційного потенціалу цехових рад був заснований не на тому, що вони не беруть жодної участі в сучасній профспілковій боротьбі, а радше на їхній незалежності та неієрархічності.

Ґрамші вважав, що у профспілках розвивається вертикальна структура, щойно вони інституціалізуються як сторона в переговорах з роботодавцями, бо саме така структура дозволяє новоявленим лідерам проконтролювати, щоб робоча сила не порушила своєї частини обов’язків у домовленостях з управлінцями:

«[Розвиваючись,] профспілка зосереджує та узагальнює свою сферу впливу, так що влада і дисципліна в русі йдуть від центрального бюро. Це бюро відривається від мас, які воно організовує, і дистанціюється від мінливого вихору настроїв та течій, властивих великим неспокійним масам. Профспілка таким чином набуває повноважень підписувати угоди та брати на себе відповідальність, зобов’язуючи підприємця дотримуватися певних законів у відносинах з робітниками. Дотримання цих законів залежить від довіри підприємця до спроможності профспілки прослідкувати, щоб робітничі маси дотримувалися обов’язків, передбачених угодами з роботодавцем».

Однак саме ця бюрократична структура інституціалізованих профспілок заважає їм стати інструментами революції, адже мета цих структур — «увічнити й універсалізувати» «закони індустрії», що виникли з накопичення компромісів із роботодавцями. Профспілка «представляє законність, тож повинна прагнути змусити своїх членів поважати її».

З іншого боку, Ґрамші вважає цехові ради потенційно революційними саме тому, що вони не підкоряються зовнішній щодо робочої сили бюрократії:

«Рада фабрики — це заперечення законів індустрії. Вона щомиті наміряється знищити їх… Завдяки революційній спонтанності заводська рада щомиті готова почати класову війну. Профспілка ж, через свою бюрократичну форму, схильна повсякчас запобігати класовій війні».

Однак щойно ми зрозуміємо, що має на увазі Ґрамші під «профспілкою» — а саме, інституціалізовані, бюрократизовані профспілки — ми усвідомимо, що анархо-синдикалісти погодилися би з поглядами Ґрамші на обмеження профспілок, адже вони також вважають, що бюрократизовані профспілки схильні стримувати дії робітників у межах допустимого для класу роботодавців. Такі вертикальні структури, отже, нездатні бути органами революції.

Втім, анархо-синдикалісти зазначили б, що коли вони захищають «революційний профспілковий рух», вони використовують слово «профспілка» в іншому значенні. Існує друге значення слова «профспілка» — об’єднання самих робітників у протистоянні з роботодавцями, «спілка» робітників одне з одним. І в цьому сенсі рух цехових рад — також профспілковий рух. Більше того, сам Ґрамші іноді використовує термін «профспілка» в цьому другому значенні, наприклад, коли каже, що туринський рух цехових рад — це «робітнича спілка», що об’єднує робітників попри галузеві межі та ідеологією.

Зрештою, якщо саме небюрократичність, масовість та автономність туринських цехових рад створює їхній революційний потенціал, як стверджував Ґрамші, тоді активісти Італійської синдикалістської спілки (Unione Sindacale Italiana, USI) можуть вимагати від Ґрамші визнання, що «профспілки», які захищають анархо-синдикалісти, також мають революційний потенціал — адже вони мають ті самі особливості та структуру, як і туринські цехові ради.

Один з уроків, яких навчила нас італійська революція 1919-20, полягає в тому, що гадана суперечність між «радами» та «синдикатами» — радше міф, ніж реальність. Основна організація італійських синдикалістів — ІСС — засвоїла методи та організаційні форми руху туринських цехових рад. У той же час, анархо-синдикалістам у Турині не надто добре вдавалося побудувати місцеве відділення ІСС, бо незалежна, демократична організація туринських рад і їхня орієнтація на пряму дію та робітничий контроль зробили їх живим наближенням до анархо-синдикалістського ідеалу.

Переклад Роксолани Машкової

Джерело: http://libcom.org/library/gramsci-syndicalism-tom-wetzel

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви