Mujeres Libres – Вільні жінки з Іспанії – Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся

Ми публікуємо текст про Mujeres Libres, або «Вільних жінок» — жіночу організацію, що постала в Іспанії в 1930-х роках. Беручи участь у тогочасному масовому робітничому русі, «Вільні жінки» ставили за мету визволення жінок від «потрійного рабства – рабства як жінки, як робітниці і як особи, позбавленої освіти». Поза своїм історичним значенням, цей текст є цінним джерелом натхнення для сьогоднішніх пошуків спільного знаменника для низового робітничого руху і руху жіночого, які би були в змозі створити нове суспільство через дебати і боротьбу в різних місцях: вдома, на робочому місці, в кав’ярні, на вулиці.

Позиція робітників і селян в Іспанії 20-х і 30-х років минулого століття, попри економічний бум під час Першої світової війни, в якій Іспанія не брала участі, була трагічною. Ще гіршим було становище жінок. Середній денний заробіток чоловіка, що працював на землі, становив 3 песети, а жінці роботодавець платив половину цієї суми за роботу від світанку до ночі. Умови життя жінок у католицькій Іспанії були гнітючими, і пригноблення характеризувалося найвищими ступенями. В переважній більшості своїй іспанки не мали жодної власності, жодної незалежності, їх могли «видати» в рамках погоджених родичами шлюбів у 13-річному віці*, а дівчата не могли виходити з дому без супроводу опікунів з числа родичів. Вони не мали ніяких прав і свобод в сферах економіки, політики, релігії або традицій.

У 1931 р. уряд надав жінкам виборчі права, коротку відпустку по догляду за дитиною, а також в обмеженому обсязі дозволив розлучення. З’явився обмежений рух на захист прав жінок, але він був реформістським і спирався на представниць середнього класу.

Реформи мали невеликий вплив на становище працюючих жінок. Наприклад, коли республіканський уряд у 1931 р. скоротив тривалість робочого дня до 8 годин, для жінок це означало лише те, що вони могли раніше повернутися додому, щоб далі працювати, готувати, прибирати. Крім того, це обмежувало їх участь у зустрічах профспілкових і суспільних рухів, а також доступ до освіти.

В анархічному русі було небагато дискусій на теми, що стосувалися б жінок. Тим не менше, 2 травня 1936 р. дві нечисельні групи анархісток з Мадриду та Барселони об’єднались, утворивши організацію Mujeres Libres (ML) – «Вільні жінки». Вони були пов’язані з анархо-синдикалістською профспілкою CNT та Іберійською анархічною федерацією FAI, хоча як організація мали повну автономію і власну стратегію, що спиралася на територіально організовані групи, на відміну від профспілкових комісій, організованих за принципом належності до підприємства чи галузі.

За мету собі ML ставили визволення жінок від «потрійного рабства – рабства як жінки, як робітниці і як особи, позбавленої освіти». За суттю своєю вони були анархічною і феміністичною групою, а також рухом робітничого класу. Щоправда, фемінізм у 1930-х рр. мав значно вужче значення, ніж зараз, і його відкидали як теорію, що відстоювала «рівність жінок у рамках нинішньої системи привілеїв» і яка наголошувала на визволенні окремих жінок. ML, натомість, вірили, на відміну від тодішніх феміністок, що припинення панування чоловіків над жінками має бути частиною більшої баталії за скасування всіх форм влади. Вони вірили, що шлях емансипації є спільною боротьбою за анархізм і свободу безкласового суспільства. Жоден етап цієї боротьби не може бути підставою для ігнорування будь-чиєго визволення, безвідносно до статі.

«Ми свідомі прецедентів, встановлених як феміністичними організаціями, так і політичними партіями. Не можемо йти жодним із цих шляхів. Ми не повинні відокремлювати справу жінок від суспільних проблем. В той же час, ми не можемо відмовляти жіночій справі в важливості, перетворюючи її на простий інструмент якоїсь організації. Навіть нашої власної лібертарної організації. Намір, яким ми керуємось у нашій діяльності, значно ширший: служити доктрині, а не партії. Зміцнювати жінок, роблячи з них особистостей, здатних до співтворення структури майбутнього суспільства, особистостей, які навчилися самодіяльності, а не сліпому слідуванню інструкціям будь-якої організації».

Сильною стороною Mujeres Libres були зустрічі з людьми за місцем їх проживання і праці. Розуміння і знання того, з якими проблемами стикаються представниці верств, з яких вони самі походили і яким адресували свою діяльність, дозволяло їм використовувати анархічні ідеї на практиці.

«Ми збирали жінок разом і пояснювали їм, що існує чітка визначена роль жінки, яка полягає в тому, що жінка не може втратити своєї незалежності. Також немає жодної суперечності в тому, щоб бути одночасно матір’ю і активісткою. Молода жінка підійшла до мене і сказала: «Це дуже цікаво, те, що ви кажете. Ми ніколи нічого подібного не чули. Все це ми відчували в глибині серця, але не усвідомлювали». Які ідеї вони найкраще сприйняли? Ті, що стосувалися влади чоловіків над жінками. Зазвичай здіймався великий галас, коли ми говорили: «Ми не можемо дозволити чоловікам вважати, що вони кращі за жінок, що вони можуть ними керувати». Я вважаю, що іспанські жінки чекали на цей заклик».

Великою частиною їхньої щоденної праці було навчання читанню. Можна спитати, що спільного читанка має з анархізмом? Письменність пов’язана з відчуттям поваги до себе; доки люди не будуть ставитися до себе з повагою, доти вони не будуть в змозі впливати на навколишній світ. Тому ML значну частину своїх зусиль зосереджували на передачі людям засадничих навичок читання.** Анархістки не займалися порожньою пропагандою і не вчили людей теорії анархізму. Натомість вони мобілізували їх на покращення свого життя, умов праці і свого світу, і ця діяльність відповідала духові анархізму і показувала, що означає участь у неієрархічній організації. Вони впроваджували в життя лібертарну практику – і це діяло.

19 липня 1936 р., у відповідь на фашистський путч, в Іспанії вибухнула соціальна революція. Робітники, об’єднані в дві профспілки – анархо-синдикалістську CNT і соціалістичну федерацію UGT – відповіли на насильство армії збройним повстанням. Ця спонтанна і відважна відповідь мала джерело в анархічних ідеях, глибоко вкорінених серед іспанських робітників і селян.

Там не бракувало жінок, які брали участь у всіх перших актах опору і боролися з рівною завзятістю в загонах антифашистської робітничої міліції. В серпні з Каталонії вирушив жіночий батальйон для оборони Майорки. В Астурії існували групи, що складалися виключно з активісток, а одна з них стала капітаном кулеметного підрозділу. Багато жінок полягло під час оборони Мадриду, де жіночий батальйон бився перед мостом Сеговія, в центрі Північного фронту. Інші під обстрілом будували барикади, займались протиповітряною обороною або утворювали будинкові та квартальні комітети, які відповідали за харчування, постачання амуніції та комунікацію між окремими відтинками фронту.

У результаті революції на теренах, не зайнятих фашистами, у вільній Іспанії, відбулась низка змін у сфері праці, дозвілля, права власності, а також у самому ставленні до жінок. Вони вперше були залучені до всіх структур у промислових і сільськогосподарських комунах. Для жінок припинилась відрядна оплата праці на заводах. Це був час небувалого збудження і революційного ентузіазму, Репетріа Карпена з каталонського регіонального комітету «Вільних жінок» так це описала: «Навіть якби мені довелось через це померти, я би й тоді не відмовилась від того, що ми тоді переживали».

В’язниці були зруйновані, а монастирі перетворені на лікарні. Робітники нарешті могли почати жити в гідних умовах, не побоюючись вторгнення судового пристава. Селяни на панських землях утворювали вільні колективи. Революція принесла в суспільство динамічні зміни. Давні очікування, культурні погляди і способи мислення почали ставити під питання і відкидати. Зміни, хоч і насильницькі, не впроваджувались негайно, їм передували довгі запеклі дискусії, повні суперечок, що провіщали постання радикально іншого світу.

Там, де жінки були добре організовані, як у випадку текстильних фабрик Феррари, де з 1931 р. анархістки мали власну групу, вони могли здобути повну рівність оплати праці і материнську відпустку. Але в багатьох випадках CNT не мала можливості чи бажання досягти справжньої рівності. В той час, як більшість анархічних теорій підтримувала абсолютну рівність між чоловіками і жінками, анархічний рух в цілому не особливо уявляв собі, що це має означати на практиці.***

В текстильній промисловості, де жінки становили переважну більшість робочої сили, все ще повідомляли про найнижчі зарплати. CNT дуже довго обманювала жінок, які часто відчували, що їх не поважають і що сексизм у цій організації не є чимось винятковим. Проти цього виступили Mujeres Libres. Вони прагнули, щоб надання прав жінкам відбулося шляхом здобуття ними віри в свої сили і впевненості в собі під час діяльності в структурах анархічного і робітничого руху. Вони вважали це вирішальним чинником, який уможливлював перехід до безпосередньої боротьби за власне визволення.

Жінки помітили, що в колективах вони вперше висловлювали свою дійсну думку без сором’язливості, попри те, що часом залишалось нерівне право голосу або домінування чоловіків. У таких колективах, як Масон і Мірамеї в Арагоні, жінки і чоловіки отримували платню на рівних. Передбачалось, що жінка заслуговує на дохід, призначений для неї самої, що було величезним поступом як на тогочасну Європу. Більшість колективів, утім, зберігала систему «сімейної зарплатні» — її майже завжди виплачували чоловікам, яких вважали головами родин. «Працю жінок» завжди оцінювали і ставились до неї гірше, навіть якщо жінки виконували «чоловічу роботу», то зарплатню вони отримували «жіночу». Mujeres Libres займалися феміністичною критикою анархічного руху, примушуючи CNT до остаточної реалізації програми рівності. На конференції в Сарагосі в травні 1936 р. CNT задекларувала, що після революції «жінки і чоловіки будуть рівні в правах і обов’язках».

Mujeres Libres виробили дві стратегії діяльності: capacitacion (навчання) і captacion (залучення, участь). Таким чином, їх діяльність була поєднанням підвищення свідомості з практикуванням ідеї прямої дії в повсякденному житті. Під час своєї короткої діяльності, що тривала ледве два роки, лави Mujeres Libres зросли до 147 місцевих груп (близько 30 тис. жінок). Їх досягнення залишаються незвично надихаючими і показують, як боротьба проти утиску жінок і проти капіталізму можуть поєднуватися в єдиній боротьбі за свободу.

Найбільший наголос, як уже було сказано, Mujeres Libres робили на освіту. Вони організували численні школи і проводили підготовчі курси для жінок, наприклад для роботи в торгівлі. Окрім викладання професійних предметів, вони заохочували практиканток до боротьби за повну рівність на робочому місці. В Барселоні в 1937 р. відкрили технікум для жінок. У грудні 1938 р. до нього щоденно ходили від 600 до 800 учениць. Крім того, вони проводили військові навчання, в Мадриді організували стрільбище для жінок, навчали артилерійській справі та фотографії. Влаштували школу для медсестер і невідкладної медичної допомоги, клініки для лікування та реабілітації поранених. Також було відкрито пологовий будинок у Барселоні. Вони запровадили освітні установи для малих дітей, реалізуючи ідеї лібертарної педагогіки, яку розуміли як процес вільного розвитку і досліджень, які проводять діти, як альтернативу уречевлюючої «промивки мізків» і дисципліни. Це уможливило для жінок активніше залучення в діяльність спілки та місцевих комун або колективів.

Освітню і пропагандистську діяльність також проводили через радіопередачі, мобільні бібліотеки та екскурсії, лекції, дозвілля та взаємну допомогу. Відстежували випадки сексистської поведінки або насильства щодо жінок і намагались їм зарадити.

Видавали амбітну газету, яку жінки писали для жінок, під назвою «Mujeres Libres», завданням якої було залучати жінок до руху. Якщо зважити на високий рівень часопису, його всебічність і відмінні ілюстрації, це було не складно. Окрім новин і репортажів з місць боротьби трудящих жінок, в тому числі страйків, важливу роль у підвищенні свідомості читачок відігравали нариси про видатних жінок. Величезне значення мала також частина, присвячена культурній, освітній тематиці, сексуальності жінок, кінофільмам і спорту. Нарешті, в газеті були статті, типові для жіночих журналів: від коментарів на тему користі використання газу в домашньому господарстві, догляду за дітьми, гігієни, здоров’я, моди, від нарисів про сільське життя – до рецензій і фрагментів книжок і брошур, які доповнювали часопис.

У своїй діяльності вони часть порушували тогочасні табуйовані теми. Боролися за легальні аборти, контрацепцію, вільне кохання – яке розуміли як партнерські зв’язки і свободу вибору партнера жінкою, розлучення, за право на виховання дітей працюючими жінками. Відверто і голосно виступали проти ієрархічної моделі родини, лицемірної моногамії та поширеного на іберійському півострові подвійного стандарту сексуальної поведінки.**** Новаторською та оригінальною ідеєю ML було визнання проституції як неминучого наслідку капіталістичної системи. Виходячи з цього, колективи ML боролися також за усамостійнення жінок, що займаються проституцією, пропонуючи їм медичну та психологічну допомогу, а також навчання іншим професіям.

Війна тривала далі, і багато учасниць дедалі активніше брали участь в організації житла та освіти для зростаючого числа біженців з територій, зайнятих франкістами. Це помітно обмежувало їхню діяльність на інших полях. Тим не менше, Mujeres Libres змогли до самого кінця зберегти вірність своїм принципам і реалізували свій оригінальний емансипаційний план. Вони були живим прикладом реалізації багатьох важливих аспектів анархічної теорії.

По-перше, вони зрозуміли, що спільнота є настільки сильною, наскільки сильні особи, що її утворюють. З метою створення сильного анархічного руху вони підтримували і просували жінок, щоб вони вповні реалізували свій потенціал.

По-друге, Mujeres Libres розуміли значення прямої дії і самодіяльної активності в процесі творення як революції, так і революціонерів. Вони не проводили штучного розподілу між пропагандою та організацією, між ідеями й діями. Їхні стратегії були побудовані на їхньому досвіді та практиці. Вони також знали, що хоча пряма демократія важка річ і може здаватися хаотичною чи менш ефективною в короткостроковій перспективі, в довшій перспективі вона є більш плідною, оскілки процес переговорів, аргументації й організації творить революціонерів і революційні спільноти у спосіб, якого неможливо досягти шляхом видання наказів згори в ієрархічних структурах. Знали, що без завчасного підготування до лібертарних моделей життя будь-яка революція приречена на відтворення і постання авторитаризму в новій формі, як це було після Російської революції.

Нарешті, Mujeres Libres показали, що ідеї не є набором догм, які потрібно реалізувати лише тоді, коли на те прийде час – «після революції». Їх думки розвивались і еволюціонували, доки не стали живими, актуальними і впливовими. Саму революцію вони бачили значно ширше, ніж просто одноразовий акт перевороту. Для них це був радше процес, який постійно трансформується – коли старі суперечки розв’язуються, а нові щойно позначаються. Вони намагались впровадити в життя революцію, далеку від сухих академічних доктрин, яка – як і саме життя – є динамічною і ніколи не є простою та однозначною. На їхню думку, нові революціонерки та нове революційне суспільство буде результатом суперечок і дебатів, які вестимуть багато різних людей у багатьох різних місцях: удома, на підприємстві, в кав’ярні, на вулиці.

Війна привела до зростання чисельності соціалістичних, комуністичних і лівацьких угруповань, і кожне з них сформувало власні «жіночі секції». Всі хотіли залучити жінок до боротьби з фашизмом і до своєї власної партійної організації. Однак жодне з них не сприймало всерйоз ідеї жіночої емансипації як самоціль. Mujeres Libres були єдиним рухом, який так мислив.

ML боролися на фронті до кінця листопаду, коли республіканський уряд наказав жінкам залишити лінію фронту. Не всі підкорилися цьому наказу, в деяких підрозділах міліції вони воювали аж до кінця 1937 р. Спочатку образи міліціанток, що боряться на фронті, республіканці використовували як знаряддя пропаганди. На початку війни їх представляли як «героїнь батьківщини» і змальовували на багатьох плакатах, які мали заохотити людей до боротьби. Пізніше, коли стало зрозуміло, що вони вже не є необхідними, їх почали демістифікувати і змусили відійти в тили. Було висунуто гасло: «Чоловіки попереду, з тилу жінки», і зразок «героїні на домашньому фронті». З осені 1936 р. республіканський уряд, а головним чином комуністична партія, змальовували жінок, що воюють на фронті, як повій, водночас звинувачуючи їх у поширенні венеричних хвороб серед солдатів і міліціантів.

Доля жінок в Іспанії була міцно переплетена з історією революції. Репресії, які проводила Комуністична партія та тогочасний республіканський уряд, призвели до знищення низки автентичних лівих груп, профспілок, щоб зрештою знищити анархічні колективи та міліцію. Перша спроба вільного життя була придушена. Перемога Франко була лише завершенням цього процесу. Але очевидно, що революція полегшила життя жінок у кількох аспектах. Стало ясно, що після подій іспанської революції справжні революціонери не можуть ігнорувати свободу жінок. Що не можна її відкладати на пізніші часи або спихувати в «жіночу секцію». Боротьба, яка не намагається здобути свободу і рівність для всіх, не заслуговує на ім’я революції.

Після поразки вільної Іспанії діячки ML, яким вдалося разом із хвилею біженців дістатися Франції, уникли смерті, тортур і суспільного остракізму. Але в більшості своїй вони потрапили до таборів інтернованих осіб, де їх тримали в нелюдських умовах, нерідко просто на пляжі, відгородженому колючим дротом, без жодної інфраструктури, довгими місяцями. Навіть там, у таких складних умовах, анархісти намагалися зберегти дух взаємної допомоги.

Напередодні Другої світової війни французька влада зігнала біженців із Вільної Іспанії на примусову працю на будівництві бункерів «лінії Мажино». Після програної Францією кампанії 1940 р. низка лібертарних діячів і діячок присвятили себе справі французького руху опору. Однак перемігши Третій рейх та решту держав Осі, світ на порозі Холодної війни не мав наміру розправлятися з правофашистською диктатурою Франко, яка пригноблювала Іспанію. Членкині ML, які пережили полум’я війни, повернулися до організації лібертарної діаспори в еміграції та підтримки боротьби й опору всередині країни. В 1962 р. серед іспанської еміграції в Парижі було відновлено групу Mujeres Libres.

У 1977 р. після падіння диктатури Mujeres Libres відновили діяльність в Астурії та Барселоні. В 1989 р. відбувся їх перший загальнонаціональний з’їзд під час конгресу CNT в Більбао. Mujeres Libres діють і сьогодні.

Цей текст є збірним перекладом статті Ейлін О’Керрол «Mujeres Libres» та кількох інших текстів на польську мову. Переклав на українську Денис Горбач. Оригінал тут. Вперше опубліковано на “Лівій справі”.

* Закон, що уможливлює заміжжя в цьому віці, діє в Іспанії по сьогодні.

** Варто пам’ятати, що в суспільствах міжвоєнної Європи неписьменні все ще становили великий відсоток.

*** Ще в 1872 р. в Іспанії анархічний конгрес задекларував рівність жінок і чоловіків вдома і на робочому місці, але часто на практиці це не було реалізовано.

**** Йдеться про сексуальну свободу, приписаною і прийнятною для чоловіків, на відміну від заборон і обмежень для жінок.