Автономна спілка трудящих | Автономный Союз Трудящихся | Autonomous Worker's Union

Нова законодавча ініціатива правлячої партії. Попівсько-силовий симбіоз

Серпень 30, 12:43, 2013

3129.08.2013 відомим поборником духовності та християнських цінностей, народним депутатом від Партії Регіонів Юрієм Мірошниченком було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження інституту священнослужителів (капеланів) у військових, правоохоронних органах) № 3143.

В пояснювальній записці зазначається така необхідність прийняття даного законопроекту:

„Статтею 35 Конституції України закріплено право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Проте, з огляду на характер виконуваної служби чисельна категорія осіб, серед яких військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, працівники правоохоронних органів, обмежується у можливості задоволення своїх релігійних потреб. Передусім це обумовлено особливим режимом проходження військової служби, яка у більшості випадків пов’язана із неможливістю військовослужбовців (а інколи і членів їх родин) залишати військові частини (підрозділи) та безперешкодно відвідувати культові споруди, брати участь у релігійних обрядах, сповідуватись.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» яким гарантовано право військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України на свободу віросповідання, а також до норм міжнародного гуманітарного права, в Україні відбувається активізація діяльності, спрямованої на забезпечення душпастирської опіки з боку церкви (релігійних організацій) по відношенню до осіб, які обмежені у можливості задоволення своїх релігійних потреб. Напрацьовано певний досвід міжконфесійного, військово-релігійного співробітництва.

Міністерством оборони України, з метою піклування про задоволення права на свободу совісті у Збройних Силах України, видано низку нормативних документів у цій сфері. У 2008 році спільно з представниками релігійних організацій, віруючі яких служать у Збройних Силах України, було підписано «Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України». На виконання цього Меморандуму та інших нормативно-правових актів у сфері забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики в 2009 році при Міністерстві оборони України створено консультативно-дорадчий орган – Раду у справах душпастирської опіки, до складу якої увійшли представники семи найбільших конфесій України різних віросповідань.

Президентом України 7 лютого 2011 року видано доручення Кабінету Міністрів “опрацювати питання щодо створення у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях умов для реалізації військовослужбовцями права на свободу віросповідання, в тому числі участі у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів, а також щодо духовної опіки військовослужбовців та внести в установленому порядку відповідні пропозиції”.

У квітні 2011 року Міністерством оборони України затверджено Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України.

В напрямку надання душпастирської опіки відбувається активне співробітництво Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби з церквами і релігійними організаціями.

Міжнародний досвід свідчить про позитивні наслідки функціонування інституту військових капеланів (священнослужителів), який запроваджено навіть у тих країнах, що задекларували світський характер державної влади та принцип взаємного відокремлення державних і церковних структур.

В Європі військове капеланство зокрема існує в збройних силах Бельгії, Словенії, Угорщини, Італії, Польщі, Хорватії, Латвії, Чехії. Російська Федерація розпочала створення у своїх збройних силах інституту військового духовенства на початку 2010 року.

В Україні, на відміну від більшості розвинутих держав, на рівні законодавчих актів інституту капеланства досі не має. Це питання набуває особливої гостроти при вирішенні миротворчих завдань або веденні бойових дій.

Таке становище обумовлює необхідність прийняття змін до законодавства України, спрямованих на запровадження механізму забезпечення конституційного права військовослужбовців та працівників правоохоронних органів на свободу віросповідання, задоволення їх релігійних потреб та надання душпастирської опіки священнослужителями (капеланами).”

gallery-news-2013-01-158935899 (1)Дуже цікавим видається той факт, що пан Мірошниченко цитуючи ч.1 ст.35 Конституції України забуває про ч.3 тієї ж статті, згідно з якою церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Чудово в пояснювальній записці прописані цілі прийняття законопроекту:

„Законопроект спрямований на продовження співпраці між державою і церквою (релігійними організаціями) у напрямку пошуку ефективних механізмів створення умов для реалізації військовослужбовцями, працівниками та особами, які проходять службу в правоохоронних органах, а також членами їх сімей, права на свободу совісті та віросповідання; рівності усіх конфесій та віруючих у можливостях задоволення та надання релігійних потреб.”

Щодо прогнозу соціально-економічних та інших наслідків зазначено наступне:

„Прийняття законопроекту сприятиме:

забезпеченню конституційних прав і свобод у сфері свободи совісті (права на свободу віросповідання та задоволення релігійних потреб) військовослужбовців, працівників та осіб, які проходять службу в правоохоронних органах;

усуненню законодавчих прогалин та недопущенню стихійності у сфері взаємодії військових, правоохоронних органів з представниками церков і релігійних організацій;

врегулюванню механізму задоволення релігійних потреб осіб, які проходять військову службу чи службу у складі правоохоронних органів;

духовному та моральному вихованню військовослужбовців і працівників правоохоронних органів; профілактиці правопорушень, суїцидів, конфліктних ситуацій у складних умовах проходження військової служби;

побудові демократичного суспільства та відповідності європейським стандартам в гуманітарній сфері життєдіяльності суспільства;

підвищенню соціально-правових стандартів військової служби й покращенню іміджу Збройних Сил та інших військових формувань України, правоохоронних органів.

mentКумедним виглядає згадка про „усунення стихійності” у взаємодії церкви та силовиків – нам дають ясно зрозуміти, що для взаємовідносин з армією та правоохоронцями буде обрано „правильну” церкву, представники якої і будуть здійснювати „душпастирську опіку”.

Самим законопроектом пропонується внести зміни до ряду законів України, зокрема:

„У Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 25, ст.283):

1) статтю 3 доповнити новою частиною п’ятою такого змісту:

«Особи, які обмежені у можливості задоволення своїх релігійних потреб з огляду на характер виконуваної ними військової служби, проходження стаціонарного лікування у закладах охорони здоров’я, місцях попереднього ув’язнення, або в установах виконання покарань, мають право на душпастирську опіку, здійснювану відповідно до законодавства капеланами (священнослужителями відповідного профілю), уповноваженими на це релігійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законом порядку».

2) частину другу статті 5 викласти у такій редакції:

«Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави, що не виключає їх співпраці відповідно до законодавства з метою реалізації прав і свобод громадян»;

3) частину третю статті 21 доповнити реченням такого змісту:

«Військовослужбовці та члени їх сімей мають право на душпастирську опіку, що здійснюється відповідно до законодавства військовими священнослужителями (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку».”

По-перше, звертає на себе увагу чисто оруелівське „двоємисліє” стосовно відокремленості держави та церкви, що втім не виключає їх співпраці.

По-друге, жодним чином не розкривається як буде проходити „уповноваження” капеланів.

„У Законі України «Про Збройні Сили України» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 108):

доповнити статтею 17-1 такого змісту:

«Стаття 17-1. Реалізація військовослужбовцями права на свободу світогляду і віросповідання

Кожному військовослужбовцю гарантується право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

Військовослужбовцям надається можливість відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог Конституції України та законів України.

Військовослужбовці, працівники Збройних Сил України та члени їх сімей мають право на душпастирську опіку, що здійснюється відповідно до законодавства військовими священнослужителями (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Організація, координація та здійснення душпастирської опіки військовослужбовців регулюється відповідними нормативно-правовими актами, розробленими за участі міжконфесійного консультативно-дорадчого органу у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України та затвердженими Міністерством оборони України.

Військові священнослужителі (капелани) здійснюють душпастирську опіку військовослужбовців на добровільних засадах. Міністерство оборони України може здійснювати оплату душпастирської опіки за рахунок коштів, включених до складу поточних видатків Міністерства.”

Звичайно, ми розуміємо, що списання грошей на капелланів стане ще одним чудовим засобом дерибану бюджетних коштів.

Далі в законі мова йде про внутнішні війська МВС:

Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 29, ст. 397) доповнити статтею 13-1 такого змісту:

«Стаття 13-1. Реалізація військовослужбовцями внутрішніх військ права на свободу світогляду і віросповідання

Кожному військовослужбовцю внутрішніх військ гарантується право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

Військовослужбовцям внутрішніх військ надається можливість відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог Конституції України та законів України.

Військовослужбовці внутрішніх військ і члени їх сімей мають право на душпастирську опіку, що здійснюється відповідно до законодавства військовими священнослужителями (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Організація, координація та здійснення душпастирської опіки регулюється відповідними нормативно-правовими актами, розробленими за участі міжконфесійного консультативно-дорадчого органу у справах душпастирської опіки при Міністерстві внутрішніх справ України та затвердженими Міністерством внутрішніх справ України.

Військові священнослужителі (капелани) здійснюють душпастирську опіку військовослужбовців внутрішніх військ і членів їх сімей на добровільних засадах. Міністерство внутрішніх справ України може здійснювати оплату душпастирської опіки за рахунок коштів, включених до складу поточних видатків Міністерства.”

Знову ми бачимо положення про оплату капеланів.

Принагідно варто також нагадати, що згідно абз.9 ч.1 ст.2 Закону України „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” одним з основних завдань внутрішніх військ є участь   в   охороні  громадського  порядку  та  боротьбі  із злочинністю. Ні для кого не є таємницею, що „охорона громадського порядку” в Україні вже давно фактично стала синонімом озброєного захисту влади від суспільства.

Положення щодо капеланів пропонується також ввести стосовно Державної прикордонної служби:

„Закон України «Про Державну прикордонну службу України» (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 27, ст. 208) доповнити статтею 25-1 такого змісту:

«Стаття 25-1. Реалізація військовослужбовцями і працівниками Державної прикордонної служби України права на свободу світогляду і віросповідання

Кожному військовослужбовцю і працівнику Державної прикордонної служби України гарантується право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

Військовослужбовцям і працівникам Державної прикордонної служби України та членам їх сімей надається можливість відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог Конституції України та законів України.

Військовослужбовці і працівники Державної прикордонної служби України та члени їх сімей мають право на душпастирську опіку, що здійснюється відповідно до законодавства військовими священнослужителями (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Організація, координація та здійснення душпастирської опіки регулюється відповідними нормативно-правовими актами, розробленими за участі міжконфесійного консультативно-дорадчого органу у справах душпастирської опіки при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, та затвердженими центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Військові священнослужителі (капелани) здійснюють душпастирську опіку військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України та членів їх сімей на добровільних засадах. Державна прикордонна служба України може здійснювати оплату душпастирської опіки за рахунок коштів, включених до складу поточних видатків Державної прикордонної служби України.

Усі військові священнослужителі (капелани), незалежно від конфесійної належності, є рівними у своїх правах та зобов’язані керуватись законодавством, яке регламентує порядок здійснення душпастирської опіки військовослужбовців, дотримуватися норм правопорядку, не допускати появи та поширення серед військовослужбовців релігійної ворожнечі та упередженого ставлення до інших віросповідань чи представників інших конфесій.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, структурні підрозділи Державної прикордонної служби України сприяють у межах законодавства військовим священнослужителям (капеланам) у виконанні їх функцій.”

Крім того, в наведених нормах мова йде про „міжконфесійний консультативно-дорадчий орган у справах душпастирської опіки” при Міністерстві оборони України/Міністерстві внутрішніх справ України/Центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Тобто, як ми розуміємо, церковні органи буде сформовано в структурі Міноборони, МВС та ДПСУ. Це, фактично, є інституційним зрощенням церковної та державно-репресивної машини.

До речі, співпраця МВС та церкви виглядає цілком логічно, якщо пригадати як 26.07.2013 міліція відважно охороняла Мистецький Арсенал, в якому мала відкритися виставка присвячена святкуванню 1025-річчю хрещення Русі від акції протесту, що була ініційована АСТ, та як незаконно та брутально затримувала активістів без пояснення будь-яких причин – http://avtonomia.net/2013/07/26/pop-art-i-ment-art-zaderzhaniya-uchastnikov-antiklerikal-nogo-protesta/

Ми можемо також пригадати, що нещодавно МВС зверталося до УПЦ МП для „відбілювання” Врадіївських міліціонерів – http://mvs.gov.ua/mvs/control/mykolaiv/uk/publish/article/105573 , – священник освятив Врадіївський Районний Відділ УМВС України в Миколаївській області.

Отже, ми з Вами бачимо, що влада робить чергову спробу клерикалізації суспільного життя в України, в даному випадку – шляхом зрощення церковного монстра та державного репресивного апарату, що стоїть на сторожі правлячого класу – армії, внутрішніх військ МВС та прикордонної служби.

Будьте пильні, – за такого розвитку подій і стрімкого клерикального наступу священнослужитель з наручниками з чиєїсь еротичної мрії вже скоро може перетворитися на сувору реальність, а ментівське свавілля може бути в перспективі освячене церковними ієрархами.

Максимальний спротив з боку суспільства – це те, на що заслуговує даний законопроект, так само на це заслуговують інші спроби клерикалізувати суспільне життя в Україні.

Детальніше про інші клерикальні ініціативи влади читайте тут:

http://avtonomia.net/2013/05/28/klerikal-nij-konservatizm-yednaye-vladu-ta-opozitsiyu/

http://avtonomia.net/2013/05/28/tserkvi-znovu-potribni-derzhavni-groshi/

http://avtonomia.net/2013/06/24/partiya-regioniv-bude-borotisya-iz-materializmom-i-vidminit-konstitutsiyu/

Антиклерикальний спротив:

http://avtonomia.net/2013/06/25/ostanovim-pop-parad-zashhitim-detej/

http://avtonomia.net/2013/08/18/zhit-bez-straha-popovskago-piket-anarhistov-pered-pecherskoj-lavroj/

http://vk.com/public55155612

https://www.facebook.com/ZaBezbozneBezderzavneIBezklasoveSuspilstvo

Г.С.

Related Articles

0 Comments

No Comments Yet!

There are no comments at the moment, do you want to add one?

Write a comment

Write a Comment

Коментувати

Підписатися

Підписатися по e-Mail

Архіви